Go to Nato homepage
вихід на головну сторінку НАТО Ревю
      Поточний випуск: Весна 2002 попереднє видання  |  мова
Go to Nato homepage
 Зміст
 Передмова
 Дебати
 Книжковий
 огляд
 Інтерв'ю
 Нариси
 Погляд
 фахівця
 Військові
 питання
 Мапа
 Автори
 Контакти
 Наступний
 випуск
вихід на головну сторінку НАТО Ревю версія для друку контакт з редактором/підписка Print friendly version


Переслати статтю































































































































































































































































































































Дебати
Чи може НАТО залишатися ефективним військово-політичним альянсом за умов подальшого розширення ?
Рональд Д. Азмус            Версії              Чарльз Грант

Рональд Д. Азмус є старшим науковим співробітником відділу європейських студій Ради з питань зовнішніх відносин (www.cfr.org). З 1997 по 2000 рік працював другим заступником міністра з європейських питань у державному департаменті США, де відповідав за питання безпеки Європи та НАТО. Пан Азмус є автором дипломатичної історії розширення Північноатлантичного альянсу "Відкриті двері НАТО" (Columbia University Press), що готується до друку цього року.

Чарльз Грант - директор лондонського Центру європейських реформ (ЦЄР) (www.cer.org.uk). Він є автором кількох публікацій ЦЄР, у тому числі "Європа 2010": оптимістичний погляд в майбутнє" та "Європейська військова революція" - написаної у співавторстві з Жілем Андреані та Крістофом Бертрамом.

Так

Ні

Шановний Чарльзе!

Iз нетерпінням чекаю обміну думками з Вами. Як прихильник розширення НАТО та підвищення ефективності Альянсу, я давно вважаю за необхідне відверто обговорити ці питання.

Безумовно, НАТО може залишатися ефективною організацією і за умов розширення. Чи станеться так насправді - це вже інше питання, до якого я повернусь пізніше. Отже, розглянемо всі аргументи по черзі. Вочевидь, розширення кола союзників, що підтримують трансатлантичний зв'язок, є позитивним процесом в принципі. Минулі етапи розширення тільки зміцнювали Альянс, а не послаблювали його. До того ж центрально- та східноєвропейські країни-кандидати в багатьох випадках ставляться до НАТО з більшим ентузіазмом, ніж деякі з нинішніх членів.

Стратегічною метою розширення НАТО було подолання наслідків поділу Європи часів холодної війни, зміцнення демократії в країнах Центральної та Східної Європи та перетворення Альянсу в наріжний камінь нової архітектури загальноєвропейської безпеки. Тим самим передбачалося, що рано чи пізно більшість східних країн континенту, якщо не всі, приєднаються до НАТО. Окремі держави залишатимуться поза Альянсом через невідповідність критеріям вступу, або за власним вибором, обумовленим історичними причинами. Проте, остаточні контури НАТО (так само, як і Європейського Союзу) стануть відображенням реалій сучасної Європи, а тому, охоплюватимуть від 25 до 30 країн.

Однак, це не повною мірою відповідає на поставлене запитання: чи стане сучасне НАТО - у тій формі, в якій існує нині, а не теоретично - міцнішою після розширення, особливо, якщо на саміті в Празі цього року відбудеться приєднання великої групи країн-кандидатів. Моя відповідь: так, але за умов вирішення трьох проблем.


По-перше, необхідно визначитись, як оптимізувати розширене НАТО. Можливо, для цього необхідно докорінно змінити організацію роботи Альянсу. Ця тема потребує повної відкритості та зняття існуючих табу на її обговорення. Мене дивує, що в той час, коли в Європейському Союзі широко обговорюється, як працюватиме ця організація після розширення, в НАТО таке питання практично не порушується. Я свідомий того, що ця тема є досить делікатною. Але якщо немає можливості дебатувати з цього приводу у офіційних колах НАТО, то, можливо, до початку Празького саміту варто організувати неформальні обговорення за участі фахівців.

Успіх майбутнього НАТО залежатиме насамперед від ефективності та оборонної спроможності її членів - як старих, так і нових.

По-друге, успіх майбутнього НАТО залежатиме, насамперед, від ефективності та оборонної спроможності її членів - як старих, так і нових. Ефективність збройних сил трьох країн, що останніми приєдналися до Альянсу виявилася нижчою, ніж ми очікували. А порівняно з цими державами багато країн-кандидатів є меншими і слабкішими. Необхідно удосконалити систему допомоги новим членам, що підтримувала б їхню ефективність на належному рівні і після вступу, коли вимоги з боку Альянсу дещо послаблюються. Проте будьмо відвертими: нам бракує ще й системи кращого заохочення "старих" членів Альянсу для поліпшення їхньої ефективності. Більшість існуючих недоліків НАТО пояснюється не наявністю в ній нових країн, а неефективною роботою "старих" членів Альянсу в останні роки.

По-третє, ключовим питанням майбутнього, на мою думку, є не кількість членів, а мета Альянсу. Тобто - не список, а ідея. Протягом 1990-х років НАТО трансформувалося з Альянсу США та Західної Європи, покликаного стримувати залишки російської загрози, у союз між Сполученими Штатами та усією Європою, який простягнув руку дружби колишньому ворогові часів холодної війни - Росії і переорієнтувався на протидію новим викликам. Уже тоді дехто з нас підіймав питання: як буде розвиватися НАТО, якщо і коли нам вдасться стабілізувати Центральну та Східну Європу і розвинути відносини співпраці з Росією.

Можливо, цей час уже настав. Ми близькі до успіху у зміцненні миру й стабільності у східній половині континенту. Зникає небезпека відновлення загрози з боку Росії. Хоча в євро-атлантичному просторі все ще зберігаються певні джерела нестабільності, вони вже не становлять суттєвої загрози нашій безпеці. Все це, без сумніву, є доброю ознакою. Однак події 11 вересня показали, що існують інші реальні загрози безпеці країн Альянсу, які надходять ззовні Європи. НАТО не готове адекватно реагувати на них.

Тому перед організацією постає принципово важливий вибір. Альянс може й надалі зосереджуватись на зменшенні загроз у євро-атлантичному просторі. За такої умови його завдання фактично обмежується підтримкою стабільності на континенті, який наразі вже є доволі стабільним. Натомість, НАТО може обрати шлях трансформації, спрямованої на протистояння сучасним загрозам, майже всі з яких надходять ззовні Європи. У такому випадку організація залишатиметься військовим Альянсом, але зосереджуватиметься на протидії новим військовим загрозам, що постають перед її членами.

Усі ці питання є досить істотними. З нетерпінням чекаю можливості обговорити їх з Вами.

З повагою,
...вгору...
Рон.


Шановний Роне!

Я погоджуюсь з Вами у тому, що НАТО є важливою організацією, яка конче потребує реформування. Я згоден і з тим, що розширення Альянсу на Центральну та Східну Європу є бажаним процесом. НАТО, як і Європейський Союз, сприяє розширенню зони миру, безпеки та стабільності на всю східну половину континенту. Проте я не певен, що нове НАТО, яке виникне після розширення, буде сильною військовою структурою.

Коли Ви говорите про силу НАТО, Ви маєте на увазі військову потужність. Я вважаю, що Альянс збереже свою політичну вагу, проте важливість його оборонної складової зменшилась і зменшуватиметься надалі. Безумовно, Альянс завжди мав як військову, так і політичну мету. Відтоді, як скінчилась холодна війна, НАТО взяло на себе нову військову місію -- підтримку миру на Балканах. Однак, на загал, більшого значення набула саме політична роль Альянсу як організації загальноєвропейської безпеки. У 1997 році Сполучені Штати підштовхнули своїх союзників до прийняття трьох нових членів, а нині підштовхують прийняти ще кількох на Празькому саміті в листопаді, аби прив'язати їх до євро-атлантичного політичного простору.

Ви також визнали, що Чеська Республіка, Угорщина та Польща скоріше погіршують, ніж поліпшують військову ефективність Альянсу. Наступна хвиля розширення також послабить військову цілісність та результативність організації. Чинна адміністрація президента Буша, як і адміністрація Клінтона, в якій Ви працювали, вважає, що політичні переваги розширення є важливішим чинником, ніж послаблення військової складової НАТО. З цим я погоджуюсь. 

Події 11 вересня тільки посилили тривалу тенденцію Альянсу до трансформації в більш політичну організацію. Адміністрація Буша не хотіла використовувати НАТО для військових дій в Афганістані. Частково таке рішення обумовлювалось абсолютно слушною причиною: Альянсу бракує багатьох військових ресурсів, необхідних для боротьби з Талібаном та організацією Алькаїда. Проте, була й інша причина. Багато хто в Пентагоні розглядає НАТО як відносно маргінальну європейську структуру. Вони використовували її для проведення повітряної кампанії 1999 року у Косові та Сербії, але з прикрістю пересвідчились, що механізм численних комітетів Альянсу, що давав можливість окремим країнам, зокрема Франції, накладати вето на бомбардування певних цілей, гальмує взаємодію Сполучених Штатів з НАТО.

Військові завдання Альянсу є, безумовно, менш важливими ніж його політична роль.

Отже, бажання Америки задіяти Альянс до нової серйозної військової кампанії видається маловірогідним. США радше проведуть подібну операцію самостійно, або із задіянням до командної структури кількох найближчих союзників. Безумовно, Сполучені Штати задовольняє проведення миротворчих місій на Балканах саме під проводом НАТО. Європейський Союз вже визначив своєю "головною метою" створення до 2003 року військового формування з 60 000 особового складу, яке зможе розгортатися для проведення операцій тривалістю до одного року. Якщо ці плани не закінчаться остаточним провалом, то ЄС почне перебирати частину миротворчої ролі Альянсу. Існують також плани заміщення НАТО Європейським Союзом у питаннях відповідальності за 1000 військових (з країн Європи) в колишній Югославській Республіці Македонія. *. Якщо Європейський Союз успішно виконає таке завдання, то згодом він може очолити й боснійську операцію. Адміністрація Буша чітко дала зрозуміти, що європейці повинні взяти на себе більше відповідальності за порядок "у власному домі" і це цілком логічно.

Можливо, що за Альянсом залишаться ті миротворчі операції, які за оцінкою ЄС вважатимуться занадто складними, як, наприклад, місія в Косові. Чи буде тоді майбутнє НАТО розглядатися як сильна військова організація порівняно з НАТО тих часів, коли воно захищало Європу від Радянського Союзу і проводило повітряну кампанію у Косові?

Звичайно, я не буду заперечувати важливість миротворчої діяльності Альянсу. Я також ціную зусилля НАТО, спрямовані на досягнення оперативної сумісності між країнами-членами, що дозволить забезпечувати зв'язок та взаємодію під час виконання спільних операцій. Якщо Європейський Союз спроможний до проведення успішної миротворчої операції на Балканах, він може скористатися допомогою фахівців НАТО з оперативного планування та досвідом співпраці, накопиченим країнами-членами в межах інтегрованої військової структури Альянсу так само, як і досвідом взаємодії з країнами, що не належать до цієї структури, але брали участь у балканських операціях під проводом НАТО (Франція та нейтральні країни ЄС).

Однак військові завдання Альянсу як миротворчої організації та "хрещеного батька" військових амбіцій, які зароджуються в Європейському Союзі, є, безумовно, менш важливими, ніж його політична роль, що полягає в подальшому залучені Сполучених Штатів до розв'язання проблем європейської безпеки, сприянні об'єднанню двох половин континенту, а в майбутньому, сподіваюсь, і в закріпленні за Росією належного місця в управлінні безпекою Європи. Досить перспективною у цьому контексті виглядає ідея прем'єр-міністра Великої Британії Тоні Блера щодо створення ради 19 країн НАТО та Росії для обговорення питань, що торкаються спільних інтересів. Мені прикро, що консервативні елементи в Пентагоні, принаймні поки що, гальмують втілення цієї ідеї.

В майбутньому я бачу НАТО, як організацію загальноєвропейської безпеки, яка й надалі матиме військову структуру. Ця структура зосереджуватиметься переважно на Європі та її близькому зарубіжжі. А Ви, здається, хотіли б, щоб НАТО відігравало активну глобальну роль у боротьбі з тероризмом. Чи доцільно, щоб саме ця організація брала на себе таке завдання ? І скільки людей у оборонному відомстві США поділяють Вашу думку?

З повагою,
...вгору...
Чарльз


Шановний Чарльзе!

Чи стане розширене НАТО військово сильнішим, або слабкішим, залежатиме від політики, яку ми розробимо. Не існує універсального закону розвитку альянсів, який передбачав би, що військова ефективність НАТО має знизитись в результаті розширення. Так, інтеграція нових членів Альянсу виявилася складнішою, ніж очікувалось, проте це не послабило НАТО. Нові країни-члени роблять реальний внесок в операції на Балканах та в інших місцях. З часом цей внесок зростатиме. Виборовши свою свободу, ці країни усвідомлюють необхідність захищати її.

Але реальна розбіжність наших поглядів полягає в іншому. Ви вважаєте, що роль НАТО буде переважно політичною, оскільки військові загрози в Європі зникають, а протистояння новим викликам ззовні Європи є для Альянсу небажаним, або занадто складним завданням. На мою ж думку, НАТО повинне боротися з цими новими загрозами. За змальованим Вами сценарієм "політичного Альянсу" роль НАТО невдовзі б обмежилась "домогосподарством" на континенті. Якщо Альянс не буде залученим до вирішення ключових стратегічних питань, що постають перед нашими країнами, він втратить чільне місце в політиці держав-членів. Суцільна політизація НАТО означала б, що Альянс стоїть на півдорозі до розпаду.

Адміністрація, у якій я працював, докладала зусиль, аби після стабілізації Центральної і Східної Європи та розбудови нової співпраці з Росією Альянс, шляхом природної еволюції, перебирав нові місії, які сягали б туди, звідки можуть надходити майбутні загрози. Готуючись до Вашингтонського саміту 1999 року, ми намагалися створити передумови для руху НАТО саме в такому напрямку. Але наші досягнення були незначними, оскільки більшість європейських союзників обстоювали ідею ролі Альянсу, обмеженої врегулюванням кризових ситуацій в близькому зарубіжжі Європи.

Не існує універсального закону розвитку альянсів, який передбачав би, що військова ефективність НАТО має знизитись в результаті розширення.
11 вересня чітко показало, що нам бракувало перспективного бачення. Загрози нашій безпеці, що відносяться до Статті 5 Північноатлантичного договору, надходять не тільки і не стільки з довкола Європи. Вони можуть надходити і з-поза меж континенту - від терористів та країн, що володіють зброєю масового знищення. У сучасному світі, де терористичні удари плануються в Європі, фінансуються в Азії, а завдаються в Сполучених Штатах, навряд чи є сенс говорити про обмеження дій НАТО територією Європи та її близького зарубіжжя. Як діятиме Європа якщо, чи коли терористи завдадуть удару по одному з її великих міст з застосуванням зброї масового знищення ?

Я сподіваюсь, що 11 вересня стало сигналом перестороги. Невдовзі після терактів я був присутнім на вечері у Вашингтоні з міністром закордонних справ однієї з провідних держав Європи. Він поставив запитання, чи не будуть історики критикувати сьогоднішніх можновладців за самозаспокоєність, що призвела до послаблення оборонної спроможності наших держав на тлі нових тоталітарних загроз. Можливо, він мав рацію. На саміті у Вашингтоні глави держав та урядів країн НАТО зобов'язалися розбудовувати Альянс, який у протидії загрозам XXI сторіччя був би не менш ефективним, ніж у своїй переможній боротьбі у холодній війні. Якщо ми відповідально ставимося до цього зобов'язання, то мусимо трансформувати НАТО у ефективніший інструмент реагування на загрози сьогодення.

Скільки людей у Вашингтоні поділяють мою думку? - Більше, ніж підтримувало ідею розширення НАТО на початковому етапі, коли я та мої однодумці обстоювали її. А якщо говорити цілком серйозно, то я все ще вірю, що адміністрація Буша скористається успадкованими досягненнями і забезпечить новим завданням НАТО пріоритетне місце в порядку денному Празького саміту. Було б помилкою відмовлятися від такої політики саме тоді, коли європейці визнали її необхідність. Впродовж десятиріч Сполучені Штати заохочували своїх європейських союзників до активнішої ролі поза межами традиційної відповідальності Альянсу. Після 11 вересня наша потреба в союзниках та союзах не зменшилась, а тільки зросла.

Я вважаю, що після подій 11 вересня адміністрація Буша не скористалася можливістю зміцнити консенсус країн НАТО щодо нових місій Альянсу. Проте проблема не лише в інстинктивній схильності чинної адміністрації до односторонніх дій. Мова йде ще й про хронічну неспроможність Європи адекватно фінансувати оборону і сприймати нові загрози з належною серйозністю. Одним з найбільш розчаровуючих аспектів моєї роботи в державному департаменті було читання звітів про те, як європейські союзники з року в рік не могли досягти цілей оборонного планування НАТО і як байдуже це сприймалося урядами європейських країн та їх населенням. Чим серйозніше поставляться європейці до питань безпеки, тим серйозніше їх сприйматимуть у Вашингтоні.


З повагою,
...вгору...
Рон



Шановний Роне!

Ви хотіли б, аби НАТО виконувало глобальну військову функцію в реагуванні на нові загрози безпеці. Але моя незгода з Вами стосується головним чином не питання доцільності розвитку НАТО в такому напрямі. Річ в тім, що я маю серйозні сумніви щодо реалістичності Ваших пропозицій. По-перше, проаналізуймо географічні виміри НАТО. Ви слушно зауважили, що сучасні загрози безпеці мають глобальний характер. Америка часто звинувачує європейців в егоцентризмі і в тому, що вони переймаються лише подіями "у власному домі". Справді, багатьом в Європі бракує глобального бачення, притаманного зовнішньополітичній еліті США. Будьмо відвертими: надмірне зосередження на європейському близькому зарубіжжі - особливий недолік окремих невеликих країн членів ЄС.

Можливо, Альянс не має потреби у створенні спеціального екстравагантного органу для перегляду організаційних засад, за прикладом ЄС, але було б доцільно, аби група фахівців проаналізувала фундаментальні питання діяльності НАТО .

Однак саме європейці, а не американці відправили свої війська до Східного Тимору. Не американські, а британські та французькі солдати знаходяться в Африці. Навіть у Кабулі Міжнародні сили підтримки безпеки є переважно європейськими за своїм складом. Тож не будемо перебільшувати європейський егоцентризм. Проте, плануючи використання своїх обмежених оборонних ресурсів, європейці справді повинні визначитися з пріоритетами. При визначенні можливих регіонів застосування своїх збройних сил для досягнення "головної мети", європейці, як правило, говорять про Балкани та Африку. Враховуючи низьку заінтересованість Африкою з боку Сполучених Штатів, а також бажання Америки скоротити свою участь в балканських операціях, вищезгадані пріоритети Європи, вочевидь, є логічними. Оскільки європейцям бракує ресурсів для самостійного планування та створення власних збройних сил, здатних виконувати операції під проводом ЄС чи НАТО, то немає особливого сенсу у тому, щоб НАТО - організація, члени якої, за винятком двох країн, належать до Європи - зосереджувала свої плани на гарячих точках, таких як Кашмір, Корея чи Тайвань.

До того ж, якби адміністрація Буша справді хотіла задіяти НАТО до проведення військових операцій в таких місцях, як Афганістан, то це міняло б справу. Але, як мені відомо, керівництво США хоче, щоб НАТО " доглядало" власне за Європою, в той час, як односторонні операції, або добровільні коаліції зосереджувалися на нових загрозах безпеці.

Поділ праці відбувається не лише за географічною ознакою. Я поділяю Ваше розчарування тим, що ефективність зусиль європейців щодо розбудови оборонної спроможності підривається браком коштів та, що навіть важливіше, браком військових реформ. Це насправді призводить до того, що Сполученим Штатам дедалі важче взаємодіяти з європейськими збройними силами в умовах конфліктів високої інтенсивності. Я згоден, що це підриває цілісність Альянсу, але реальність полягає в тому, що у передбачуваному майбутньому військова спроможність Європи не зазнає радикального удосконалення. Очевидно, ми мусимо визнати неминучість значного поділу праці і зробити якнайбільше з урахуванням цієї обставини. Кожна зі сторін по обидва боки Атлантики може виконати те, чого не хотіла б робити інша: європейці готові надавати велику кількість миротворців, в той час, як США готові витрачати гроші на високотехнічне військове обладнання. Тому Європа і Сполучені Штати потребують одне одного, що могло б сприяти цілісності Альянсу.

І останнє. Ви хотіли б, щоб НАТО зосереджувалось на боротьбі з новими загрозами безпеці, такими як тероризм та зброя масового знищення (ЗМЗ). Звичайно, Альянс має робити все можливе, аби протидіяти цим загрозам. Та чи доцільно надавати йому одну з головних ролей? Боротьба з тероризмом, безумовно, потребує обміну розвідувальною інформацією та оперативного прийняття рішень. Громіздка бюрократична машина НАТО, що невдовзі, вірогідно, включатиме 25 країн, може виявитися не зовсім придатною для такої боротьби. Той самий аргумент стосується і боротьби з поширенням ЗМЗ. Вам не здається, що Альянс занадто неповороткий і має проблеми із захистом оперативної інформації, щоб керувати наступальною операцією зі знищення, скажімо, заводів, що виробляють біологічну зброю. Я припускаю, що Пентагон радше боротиметься з тероризмом та ЗМЗ самотужки, або спільно з невеликою групою союзників, які можуть зберігати таємницю, надавати кваліфіковану військову допомогу і не будуть заперечувати проти командування США.

З повагою,
...вгору...
Чарльз



Шановний Чарльзе!

Якщо ми погоджуємось, що в питаннях стратегічного трансатлантичного співробітництва Сполучені Штати та Європа повинні зосередитись на пріоритеті боротьби з новими загрозами, і що майже усі ці загрози надходять ззовні Європи, то можна вважати, що ми знайшли серйозну основу для порозуміння. Йдеться не про те, що НАТО має стати глобальною структурою (навіть я не вважаю, що роль Альянсу має поширюватись, скажімо, на острови Спретлі). Але НАТО повинне мати достатню оборонну спроможність для виконання операцій в Центральній Азії, на Близькому Сході та в Перській затоці. Зрештою, саме звідти, найвірогідніше, надходять найбільші загрози нашій спільній майбутній безпеці.

Перед нами постає стратегічне питання: чи зможе Захід переорієнтуватися в такий спосіб, щоб протистояти тероризму та зброї масового знищення, що становлять потенційну загрозу самому існуванню сучасного світу.

Чи можливо забезпечити це на практиці? Я не певен. Але намагатися необхідно. Поставлені Вами запитання є слушними і потребують відповіді. Але варто додати, що вони належать до тієї ж категорії, що й аргументи скептиків у 1949 році, коли створювалось НАТО, та на початку 1990-х років, коли почалося обговорення ідеї розширення Альянсу. Я задоволений тим, що тоді наші керівники поставили завдання знайти можливість практичного втілення задуманого і не пристали на поради песимістів.

Саме такого підходу та рішучості ми потребуємо і сьогодні. Перед нами постає стратегічне питання : чи зможе Захід переорієнтуватися в такий спосіб, щоб протистояти тероризму та зброї масового знищення, що становлять потенційну загрозу самому існуванню сучасного світу. Якщо найрозвинутіші й найбагатші країни трансатлантичної спільноти не спроможні збагнути, як це зробити, то тут щось, вочевидь, неправильно. Сподіваюсь, ми зможемо дати собі раду зараз, а не чекати нових терактів, що потенційно можуть забрати життя ще більшої кількості американців чи європейців.

І давайте не втрачати надії на адміністрацію Буша. ЇЇ політика тільки-но розвивається. В питаннях розширення Альянсу та відносинах НАТО - Росія чинне керівництво США продовжує політичну лінію своїх попередників. Проте йому необхідно визначитись, чи підтримувати пріоритет нових місій Альянсу на саміті в Празі. Сподіваюсь, відповідь на це запитання буде позитивною. Якщо ж цього не станеться, то адміністрація США очолить натомість процес маргіналізації, а в кінцевому підсумку повної руйнації найважливішого для Сполучених Штатів альянсу.

З повагою,
...вгору...
Рон



Шановний Роне!

Ви, безумовно, маєте рацію в тому, що НАТО повинне бути готовим діяти в Центральній Азії, на Близькому Сході та в Перській затоці. Я згоден, що Альянс має якомога ефективніше удосконалювати свою військову структуру для виконання нових завдань. Навіть якщо результати таких зусиль будуть не занадто вражаючими, то готуючись протистояти загрозам, що надходять ззовні, НАТО принаймні стане придатнішим інструментом для країн-членів. У своєму першому листі Ви цілком слушно зауважили, що Альянс потребує інституційних реформ. Можливо, Альянс не має потреби у створенні спеціального екстравагантного органу для перегляду організаційних засад, за прикладом ЄС, але було б доцільно, аби група фахівців проаналізувала фундаментальні питання діяльності НАТО .

Якщо уряди держав Європи та США будуть і надалі спілкуватися, не чуючи один одного, НАТО не зможе бути ефективною організацією.

І все ж найбільше мене непокоїть не те, чи зможе НАТО трансформуватися в більш ефективну організацію, а те, що політичним лідерам з обох боків Атлантики дедалі важче дійти згоди у поглядах на сучасний світ. Європейці стурбовані тим, що Сполучені Штати заінтересовані лише у військовому протистоянні терористичним загрозам, що вони забувають про економічні, політичні та культурні корені тероризму, витрачають замало коштів на підтримку та розвиток найбідніших країн світу, і, здається, панічно бояться міжнародних договорів. Американці ж, зі свого боку, розчаровані неспроможністю Європи розвивати свій оборонний потенціал, її повільно діючими та часто неефективними інституціями, бажанням радше торгувати з "країнами-паріями", ніж ізолювати їх, а також пієтетом європейських країн до міжнародних договорів та організацій.

Якщо уряди держав Європи та США будуть і надалі спілкуватися, не чуючи один одного, як це виглядало впродовж перших двох місяців цього року, НАТО не зможе бути ефективною організацією. Але якщо вони докладуть зусиль, аби справді зрозуміти занепокоєння один одного і почнуть говорити та діяти з урахуванням цього, то американці та європейці зможуть відновити єдність своєї мети. Тільки тоді нове, трансформоване НАТО матиме майбутнє, як механізм досягнення спільної цілі. Впевнений, що Ви погодитесь з такою думкою.


З повагою,
...вгору...
Чарльз



*Туреччина визнає Республіку Македонія за її конституційною назвою.