Факти про НАТО Інформація наведена станом на жовтень 2001 року

Партнерство та співпраця 2001 року НАТО та країни-партнери відсвяткували десяту річницю свого партнерства, відзначивши десятиліття, що минуло з часу проведення першого засідання Ради північноатлантичного співробітництва (РПАС), яке відбулося у грудні 1991 року. РПАС була заснована, щоб сприяти подоланню розмежування між Сходом та Заходом та зміцненню взаємної довіри у період, що настав після припинення холодної війни, шляхом об’єднання країн - членів НАТО та країн колишнього Варшавського договору у рамках форуму для здійснення діалогу та запровадження співпраці з питань безпеки. Три роки згодом було введено в дію програму “Партнерство заради миру”, метою якої було надати змогу країнам-партнерам виробляти індивідуальні програми практичної співпраці з НАТО на додаток до можливостей, що їх забезпечила РПАС, стосовно проведення багатостороннього політичного діалогу. 1997 року була заснована Рада євро-атлантичного партнерства (РЄАП), яка мала стати наступницею РПАС та розвивати її досягнення. Протягом минулого десятиріччя стратегії, що будувалися навколо партнерства та співпраці замість політичної конфронтації та військової конкуренції, суттєво змінили євро-атлантичне середовище безпеки. Нині НАТО та країни-партнери проводять регулярні консультації з питань безпеки, їхні війська часто взаємодіють та залучаються до спільних навчань, а їхні військовослужбовці пліч-о-пліч виконують операції з підтримки миру під проводом НАТО на Балканах. Рада євро-атлантичного партнерства Націлена на сприяння прозорості та зміцнення взаємної довіри, Рада євро-атлантичного партнерства (РЄАП) об’єднує 27 країн - партнерів та 19 країн - членів НАТО з метою проведення регулярних консультацій з питань, що охоплюють усі аспекти безпеки та усі регіони євро-атлантичного простору. Засідання проводяться регулярно на рівні послів, міністрів закордонних справ та міністрів оборони, а також начальників оборонних штабів. Час від часу глави держав та урядів беруть участь у засіданнях на найвищому рівні, як, наприклад, це сталося у Вашингтоні у квітні 1999 року. Дворічний план дій РЄАП забезпечує основу для проведення довготермінових консультацій та втілення співпраці з широкого кола політичних та пов’язаних з безпекою питань, зокрема регіональних питань, контролю над озброєннями, миротворчої діяльності, питань оборонної економіки, планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру, а також наукових та екологічних аспектів. У зв’язку з терористичними актами у Сполучених Штатах Америки у вересні 2001 року, дедалі більше уваги приділятиметься заходам щодо боротьби з міжнародним тероризмом. 12 вересня, наступного дня після здійснення терористичних актів, РЄАП виступила з рішучою заявою, у якій висловила свою солідарність з народом Сполучених Штатів Америки та запевнила, що зробить усе можливе, щоб викорінити бич тероризму. Спеціальні робочі групи РЄАП зосереджують увагу на інших галузях, які становлять особливу зацікавленість таких, як регіональна співпраця у Південно-Східній Європі та на Кавказі, глобальна гуманітарна боротьба з мінами та запобігання поширенню стрілецької зброї та легкого озброєння. Країни долучаються до саме таких ініціатив, у яких вони мають безпосередню зацікавленість, демонструючи гнучкість, яка є запорукою успіху РЄАП. Багато з країн РЄАП, які не є членами НАТО, відкрили у штаб-квартирі НАТО свої дипломатичні представництва з метою полегшення контактів між НАТО та країнами-партнерами та підвищення ефективності співпраці. Партнерство заради миру Хоча РЄАП є багатостороннім форумом, вона водночас слугує політичним дахом для програми “Партнерство заради миру” (ПЗМ) - основної програми двостороннього співробітництва між НАТО та окремими країнами-партнерами. Основними цілями ПЗМ є сприяння прозорості у національному оборонному плануванні та укладанні військових бюджетів, встановленні демократичного контролю над національними збройними силами, а також розвиткові потенціалу, необхідного для запровадження спільних операцій за участі країн - членів НАТО та країн-партнерів, наприклад, у ході миротворчих місій або операцій з ліквідації наслідків катастроф. У рамковому документі ПЗМ закріплено зобов’язання країн - членів Альянсу проводити двосторонні консультації з будь-якою з країн-партнерів, що вбачає безпосередню загрозу своїй територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці. Індивідуальні програми партнерства укладаються між НАТО та країнами-партнерами шляхом відбору заходів з широкого переліку видів діяльності, запропонованих у так званій Робочій програмі ПЗМ, згідно з інтересами та потребами кожної окремої країни. Дворічна програма містить понад 2000 заходів, починаючи від великомасштабних військових навчань до невеликих семінарів. Галузі, охоплені програмою, різноманітні: від суто військової співпраці до співпраці у галузях, пов’язаних з обороною таких, як врегулювання криз, миротворча діяльність, планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру, управління повітряним рухом та співробітництва у галузі озброєнь. Військові представники, які входять до складу дипломатичних місій країн-партнерів при НАТО, забезпечують залучення офіцерів з їх відповідних країн до виконання заходів ПЗМ на щоденній основі. З метою полегшення координації тренувань та навчань у рамках ПЗМ, у штабі Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО у Європі був започаткований Координаційний центр партнерства (КЦП). При штабі був також відкритий Міжнародний координаційний центр з метою надання приміщень для проведення брифінгів та здійснення планування країнам - не членам НАТО, які надають свої війська для участі в операціях з підтримки миру під проводом НАТО на Балканах. Зміцнення партнерства Рішення щодо започаткування РЄАП, ухвалене лідерами країн - членів Альянсу під час Мадридського саміту, відбивало прагнення вийти за рамки РПАС та створити такий форум з питань безпеки, який відповідав би стану відносин з країнами-партнерами, що ставали дедалі більш розгалуженими як у рамках ПЗМ, так і у контексті проведення миротворчих операцій під проводом НАТО у Боснії та Герцеговині. До органу, який не був більше зосереджений виключно на відносинах з колишніми супротивниками Альянсу увійшли такі традиційно нейтральні країни, як Австрія, Фінляндія, Швеція та Швейцарія. На Мадридському саміті були також ухвалені заходи, спрямовані на підсилення ПЗМ шляхом надання програмі оперативнішої ролі. Ключовою метою було гарантування країнам-партнерам ширших можливостей для участі у процесі ухвалення рішень з усього кола заходів партнерства, підсилення їхньої ролі у процесі планування, а також з метою зміцнення процесу політичних консультацій. Наступні кроки, спрямовані на підсилення ПЗМ та, зокрема, оперативних аспектів програми, були визначені під час Вашингтонського саміту 1999 року, коли лідери країн РЄАП ухвалили звіт під назвою: “На шляху до партнерства ХХІ століття - поглибленого та більш оперативного партнерства”. Партнерська мережа НАТО не лише прийняло у своїй штаб-квартирі РЄАП, і не лише співпрацює з країнами-партнерами у рамках програми “Партнерство заради миру”, але й також започаткувало особливі двосторонні відносини з Росією та Україною - двома найбільшими країнами, що виникли після розпаду колишнього Радянського Союзу. Було також розпочато процес політичного діалогу з певними країнами Середземноморського регіону з метою розвитку добрих відносин та зміцнення взаєморозуміння, а також сприяння регіональній безпеці та стабільності. У стратегічному середовищі, яке сформувалося у період після припинення холодної війни, партнерство та співпраця стали основним складником стратегії та діяльності Альянсу, спрямованим на зміцнення безпеки та стабільності в усьому євро-атлантичному регіоні. Це зобов’язання відбите у новій Стратегічній концепції Альянсу, оприлюдненій 1999 року, у якій партнерство та співпраця окремо визначені як одне з основоположних завдань НАТО у галузі безпеки. Цей текст не є офіційно узгодженим документом НАТО і тому необов’язково представляє офіційну позицію окремих урядів держав-членів з питань політики, які тут обговорюються.