Інформація наведена за станом на вересень 2000 р.

Подальший розвиток Ради євроатлантичного партнерства Рада євроатлантичного партнерства (РЄАП), яку було створено в 1997 році, стала наступницею Ради північноатлантичного співробітництва. До неї входять 19 країн-членів та 27 країн партнерів (1) у рамках форуму, що передбачає регулярні консультації та співробітництво. РЄАП проводить періодичні зустрічі на рівні послів та міністрів закордонних справ і оборони країн, що входять до її складу. Глави держав та урядів 46 країн-членів РЄАП можуть також проводити зустрічі у разі необхідності, як це, наприклад, мало місце у Вашінгтоні 25 квітня 1999 року. Саміт РЄАП у Вашінгтоні надав можливість керівникам 44 країн провести відверті дискусії в рамках РЄАП з питань співробітництва в сфері безпеки в XXI столітті. Керівники цих країн зосередили увагу на ключових проблемах безпеки в регіоні країн-членів РЄАП, зокрема на ситуації в Косовому. Глави держав та урядів схвалили два документи, що стосуються подальшого розвитку програми “Партнерство заради миру”. В першому з цих документів, що має назву “Політично-військові рамки керованих НАТО операцій ПЗМ”, розглядаються питання участі країн-партнерів у політичних консультаціях та в процесі прийняття рішень, в оперативному плануванні та в механізмах командування під час проведення в майбутньому операцій під проводом НАТО за участю цих країн. Другий документ має назву "На шляху до партнерства в XXI столітті: посилене та оперативніше партнерство". В ньому окреслено головні складові, які мають зробити програму “Партнерство заради миру” оперативнішою. РЄАП зіграла важливу роль як форум для консультацій під час кризи в Косовому. Відбулася серія позачергових засідань з метою інформування країн-партнерів про стан справ з планування НАТО та про підготовку до можливих військових варіантів врегулювання кризи в Косовому, а також відбувся обмін думками між країнами-партнерами щодо розвитку подій. Вихiднi положення Діяльність РЄАП базується на дворічному плані дій, в якому зосереджено увагу на процесі консультацій та співробітництва з широкого кола політичних питань та питань безпеки, включаючи регіональні проблеми, контроль над озброєнням, міжнародний тероризм, миротворчі операції, воєнно-економічні питання, планування на випадок надзвичайних ситуацій, науково-екологічні проблеми. Майже всі країни, що входять до РЄАП, які не є членами НАТО, відкрили дипломатичні місії, акредитовані при НАТО, розширюючи контакти між НАТО та країнами-партнерами та посилюючи ефективність і дієвість співробітництва. Великим досягненням РЄАП стало створення при штаб-квартирі НАТО, за пропозицією Російської Федерації, Євроатлантичного центру координації реагування на катастрофи (ЄАЦКРК). Цього центра було урочисто відкрито в червні 1998 року. До нього відразу ж надійшов запит щодо надання допомоги Управлінню Верховного комісара ООН у справах біженців зі здійснення заходів гуманітарного характеру в Албанії серед біженців, які масово рятувалися втечею із Косового. Наприкінці березня 1999 року у відповідь на ескалацію кризи з біженцями в цьому регіоні було активізовано надання скоординованої гуманітарної допомоги з боку НАТО та країн-партнерів. ЄАЦКРК зіграв також важливу роль в координації гуманітарної допомоги, що надавалася районам Західної України, які зазнали повені наприкінці 1998 року. РЄАП також сприяє розвитку практичного співробітництва з проблем регіональної безпеки, включаючи в план своїх заходів семінари з актуальних тем, які є часткою плану дій РЄАП. Перший такий семінар з регіонального співробітництва був проведений в Грузії у жовтні 1998 року. Після того подібні заходи проводились в Литві та Словаччині. Ще два семінари заплановано провести в 1999 році в Болгарії та Узбекистані. Вивчається багато ідей щодо подальших ініціатив практичного характеру, зокрема, шляхи можливої підтримки з боку РЄАП глобальних гуманітарних заходів щодо заборони використання мін та способи контролю над передачею вогнепальної зброї. Примiтки: Австрiя, Азербайджан, Албанiя, Арменiя, Бiлорусь, Бельгiя, Болгарія, Велика Британiя, Грецiя, Грузiя, Данiя, Естонiя, Iрландiя, Iспанiя, Iталiя, Казахстан, Канада, Киргизька Республiка, Латвiя, Литва, Люксембург, колишня Югославська Республiка Македонiя (2), Молдова, Нiдерланди, Нiмеччина, Норвегія, Польща, Португалiя, Росiя, Румунiя, Словакiя, Словенiя, Сполученi Штати Америки, Таджикiстан, Туреччина, Туркменiстан, Угорщина, Узбекiстан, Украiна, Фiнляндiя, Францiя, Хорватiя, Чеська Республiка, Швейцарiя, Швецiя. Туреччина визнає Республіку Македонія за її конституційною назвою. Цей текст не є офіційно узгодженим документом НАТО і тому необов'язково представляє офіційну думку урядів країн-членів НАТО з питань політики, які тут порушувались.