Info

“Внесок України та НАТО щодо встановлення миру та безпеки” Консультації Україна -- НАТО, Вашингтон, округ Колумбія, 5 травня 2003 року Вступне слово Генерального секретаря НАТО лорда Робертсона перед початком першого засідання Дуже дякую, Джоне. Дозвольте мені також щиро привітати усіх учасників сьогоднішньої зустрічі та особливо наших українських друзів. У своєму виступі я хотів би, по-перше, окреслити порядок денний сьогоднішньої конференції, а точніше -- обговорити тему першого засідання -- “Внесок України та НАТО щодо встановлення миру та безпеки”. Багато подій відбулося після проведення останнього раунду консультацій Україна -- НАТО у Берліні у березні минулого року. 2002 рік виявився роком трансформації НАТО. Цього року у Рейк’явіку, Римі, Празі та Брюсселі ми виробили та узгодили обриси нового Альянсу. Ми розпочали найбільший в історії НАТО раунд розширення. Остаточно позбулися безплідних ліній розмежування часів “холодної війни”, створивши Раду Росія -- НАТО. Поставили НАТО на чолі колективного військового планування та забезпечення готовності протистояти викликові тероризму у майбутньому. Поклали край давнішнім неконструктивним теологічним суперечкам щодо того, чи може НАТО діяти “поза межами зони відповідальності”. Зобов’язали членів Альянсу здійснити трансформацію їхніх збройних сил та впровадили ґрунтовні реформи політичних структур НАТО. Ми також подолали давні перешкоди, які заважали розвиткові тісніших контактів з Європейським союзом. Блискуче склавши іспит з теорії у 2002 році, у 2003 році ми почали втілювати у життя нове НАТО. Не надто широко відомі, але вагомі за своїм значенням механізми “Берлін плюс” надали змогу Європейському союзу за підтримки НАТО перебрати на себе командування обмеженою миротворчою операцією на території колишньої Югославської Республіки Македонія . Цей важливий крок значно наблизив досягнення нашої мети - розбудувати справжнє стратегічне партнерство між двома організаціями. Празьке зобов’язання НАТО щодо вдосконалення потенціалу, а також наші нові Сили швидкого реагування разом із Заголовною метою Європейського союзу значною мірою сприяють запровадженню практичних поліпшень у галузі військового потенціалу європейських країн. Проте усі ми маємо зосередитися на досягненні конкретних результатів, а не риторичних “білих слонів”. Після сплеску негативних висловлювань у ЗМІ, запобіжне розгортання сил НАТО на території Туреччини у рамках зобов’язань, закріплених у Вашингтонському договорі, все ж стало досить успішним, виявивши, що Альянс ефективно та без зайвого галасу виконує функцію щодо захисту своїх членів. Минулого місяця ми ухвалили рішення, що НАТО перебере на себе командування Міжнародними силами сприяння безпеці (МССБ) на території Афганістану -- рішення, яке привернуло значно менше уваги з боку громадськості. Це був ще один поворотний момент, можливо, настільки ж важливий, як і перша місія НАТО на Балканах. Отже, нині, коли з часу Празького саміту минуло лише кілька місяців, ми вже втілюємо на практиці концепцію нового НАТО попри широко поширену думку, ніби розбіжності в позиції щодо Іраку між країнами по обидва боки Атлантики унеможливлюють досягнення консенсусу з інших питань. Дійсно, цілком логічно, що нині міністри закордонних справ країн -- членів Альянсу не тільки розглядають можливість участі Альянсу в операціях поза межами Афганістану, але й обмірковують можливу роль Альянсу у пост-конфліктному відновленні Іраку. Одна з таких дискусій відбулася минулого місяця, хоча й на цьому етапі ми не взяли на себе жодних конкретних зобов’язань. Усе це є проявом багатостороннього прагматизму у діях Альянсу, який зазнав змін та нині доводить, чого можна досягти навіть за найскладніших обставин. Пані та панове, Співпраця між Україною та НАТО також є одним із пріоритетів з-поміж стратегічних цілей Альянсу. Не таємниця, що минулого року наші відносини пережили важкі часи. На щастя, більшість непорозумінь вдалося розв’язати завдяки тому, що український уряд вжив рішучих кроків на шляху до досягнення мети євро-атлантичної інтеграції країни. Вірність України нашим спільним зусиллям у галузі миротворчості на Балканах та у боротьбі з тероризмом залишається незмінною. Згадаймо лише розгортання українського батальйону РХБ захисту у Кувейті, хоча це й не єдине свідчення. Це також стосується й ухвалення нового Плану дій Україна -- НАТО минулого року у Празі, чіткого визначення після консультацій з країнами -- членами НАТО цілей, які окреслено у щорічному Цільовому плані, і врешті-решт, намагання забезпечити контроль та координацію втілення цих цілей шляхом відкриття Національного центру з питань євро-атлантичної інтеграції. Оборонна реформа залишається одним із ключових елементів цього процесу. Завдяки функціонуванню Спільної Робочої групи Україна -- НАТО з питань оборонної реформи вдалося здійснити значний прогрес щодо поліпшення прозорості оборонного планування та укладання бюджетів, а також поліпшення демократичного контролю над військовими структурами в Україні. Було також досягнуто визначного успіху у плані підвищення рівня оперативної сумісності між збройними силами України та країн НАТО, що стало можливим завдяки практичній співпраці наших сил на Балканах. Серед останніх подій хотів би особливо відзначити важливий крок, який передбачає розширення рамок реформи сектора безпеки завдяки охоплення нею Прикордонних військ України. Це свідчить про те, що потенціал нашої Спільної робочої групи у плані вивчення досвіду окремих країн -- членів НАТО з ключових аспектів реформи здатний сприяти забезпеченню послідовності та запобіганню непотрібному дублюванню зусиль. Зосередження зусиль на реформуванні Прикордонних військ також означає, що Україна прислухалася до закликів НАТО виробити всеосяжний підхід до реформування сектора безпеки. Україна має раціоналізувати не лише свої збройні сили, але й Прикордонні та Внутрішні війська. Реформа також означає приведення структур безпеки у відповідність до сучасних умов середовища безпеки, у якому Україні можна не побоюватися своїх сусідів, проте слід бути здатною протистояти нетрадиційним загрозам у галузі безпеки, таким як тероризм та організована злочинність. Ми вітаємо дедалі глибше усвідомлення вищим керівництвом України того факту, що Міністерство оборони не може бути єдиною структурою, яка опікується оборонною реформою. Протягом минулого року було докладено чималих зусиль для того, аби створити структуру з питань управління та координації подальшого запровадження оборонної реформи. Міжвідомчий підхід і надалі залишатиметься запорукою успішного врегулювання наслідків оборонної реформи. Мені було також надзвичайно приємно дізнатися, що проект у рамках Цільового фонду за програмою НАТО “Партнерство заради миру”, який мав на меті здійснити безпечне знищення 400 000 одиниць протипіхотних мін, наступного місяця буде завершений в Донецьку. Цей проект буде завершений раніше запланованого терміну та без перевищення виділеного бюджету. До того ж у ході проекту не сталося жодних нещасних випадків. Другий подібний проект під проводом Греції та за підтримки Туреччини та Німеччини матиме на меті знищення 133 000 тонн боєприпасів та 1,5 млн. одиниць стрілецької зброї та легкого озброєння. Це лише два приклади. Перед Україною також стоїть непросте завдання вирішення проблеми забезпечення військовослужбовців житлом та їх перепідготовки, паралельно здійснюючи закриття військових баз. Міністерство оборони не в змозі самотужки керувати та фінансувати перетворення такого масштабу. Як колишній міністр оборони я вітаю розширення міжвідомчого співробітництва в Україні. Я сподіваюся, що сьогодні пан Марчук зможе поінформувати нас стосовно перебігу оборонного огляду, який, як мені відомо, запроваджується на рівні Кабінету міністрів, а також стосовно планів майбутнього скорочення чисельності збройних сил. Останні події свідчать про вироблення більш реалістичного сприйняття даних проблем, а також про прагнення знайти їм належне вирішення. Надто важливо вірно спланувати процес оборонної реформи та узгодити його із фінансовими можливостями збройних сил держави. Далі, зрозуміло, настане найскладніша частина: втілення планів у життя. Це має супроводжуватися виявом політичної мужності та рішучості й неухильним дотриманням обраного курсу. Час політичних декларацій минув. Тепер Україна має вжити конкретних дій, щоб втілити зобов’язання, взяті на себе у Празі. Як завжди, країни -- члени Альянсу готові усіляко їй у цьому допомагати. Втім, щоб допомога країн -- членів Альянсу не була марною, слід пам’ятати, що більшість пунктів щорічного Цільового плану України вимагають рішучих дій насамперед з боку України. Я радий, що попри шалені темпи роботи, багато з наших українських друзів, які стоять на чолі процесу оборонної реформи, змогли сьогодні взяти участь у роботі нашої конференції. Отже, ми маємо чудову нагоду обговорити з ними найважливіші питання у цей вирішальний момент. Зокрема, як Україна планує прискорити темпи оборонної реформи; яким є стан запланованого оборонного огляду; а також якої допомоги з боку країн -- членів Альянсу сподівається Україна у просуванні оборонної реформи? Порядок денний, який ми щойно визначили, є досить насиченим, а тому, щоб не марнувати час, я передаю слово Євгену Марчуку, після чого перед нами виступить Дональд Рамсфельд, який приєднається до нас дещо згодом.