Комюніке ПР (2003) 003 22 січня 2003 року

Генеральний секретар НАТО залишить пост у грудні 2003 року Сьогодні, 22 січня 2003 року, лорд Робертсон підтвердив свій намір залишити посаду Генерального секретаря НАТО у грудні 2003 року, коли офіційно завершується термін його повноважень. Лорд Робертсон заявив: “Я добре обміркував це рішення. Мені завжди було дуже приємно працювати в НАТО, і моє рішення ніяк не пов’язане з жодним із поточних питань порядку денного НАТО. Попри прохання урядів окремих країн-членів Альянсу залишитися на посаді Генерального секретаря на один додатковий рік, я вважаю, що чотирирічного терміну перебування на цій відповідальній та нелегкій роботі цілком достатньо для однієї людини. Тому я натхненно працюватиму ще один рік, який мені залишається до кінця мого призначення. Коли понад три роки тому я обійняв посаду Генерального секретаря Альянсу, я бачив перед собою чіткі цілі, а саме: розбудова такого військового потенціалу, який би відповідав вимогам сьогодення; збереження міцного трансатлантичного зв’язку; розвиток ефективного потенціалу у галузі розв’язання криз, ґрунтуючись на досвіді, засвоєному у Косові; відновлення та поглиблення відносин з Росією; створення міцного підґрунтя для запровадження процесу розширення Альянсу; стимулювання розвитку демократії та укріплення стабільності на Західних Балканах; встановлення зв’язку між оборонними ініціативами НАТО та ЄС – Власне Європейською системою безпеки й оборони НАТО та Європейською політикою у галузі безпеки та оборони ЄС; усебічна внутрішня реформа НАТО, яка б охоплювала бюджетні питання, структуру комітетів та управління, нову кадрову політику, а також розширення повноважень вищих виконавчих структур, підпорядкованих Генеральному секретарю Альянсу. В усіх цих галузях зміни або вже відбулися, або нині впроваджуються. НАТО еволюціонує відповідно до умов ХХІ століття. На посаді Генерального секретаря мені довелося зіткнутися із кризами у Чорногорії, південній Сербії та колишній Югославській Республіці Македонія (1). Тричі НАТО спромоглося запобігти кровопролиттю на Балканах. А потім сталися жахливі події 11 вересня 2002 року. І я став першим в історії Генеральним секретарем Організації Північноатлантичного договору, який проголосив одностайне рішення 19 країн – членів Альянсу щодо введення в дію основоположного принципу нашого Альянсу, викладеного у статті 5 Вашингтонського договору, заявивши, що напад на Сполучені Штати Америки ми розглядаємо як напад, спрямований проти усіх 19 держав-членів НАТО. Відтоді я спостерігав за тим, як Альянс стрімко змінювався, щоб бути здатним протистояти викликам, які походять від тероризму та поширення ядерної, хімічної та біологічної зброї. Мені здається, того, що випало на мою долю під час перебування на посаді Генерального секретаря НАТО, достатньо для однієї людини. До того ж, в мене попереду ще 11 місяців. Туреччина визнає конституційну назву – Республіка Македонія.