Україна
та НАТО: пошук правильних рішень на ХХІ століття
Промова
Генерального секретаря НАТО на міжнародному симпозіумі, організованому
Командуванням ОЗС НАТО на Атлантиці,
Київ, 5 липня 2001 року
Пані та панове,
Тема цього семінару, який НАТО проводить у рамках ПЗМ, звучить
так: “Світ у ХХІ столітті”. Це досить честолюбна тема, оскільки
вона вимагає, щоб ми замислилися над майбутнім далеким майбутнім.
Врешті-решт, ХХІ століття лише розпочалося, попереду ще 99 років.
Проте прогнозувати майбутнє небезпечне заняття. Одна американська
газета якось повідомила своїх читачів про закриття колонки гороскопів
“у зв’язку з непередбаченими обставинами”. На царині політики
також прогнози пов’язані з ризиком.
Якою була б наша реакція, якби 15 років тому хтось передбачив
розпад Радянського Союзу та появу суверенної та незалежної України?
Ми напевно б відкинули такий прогноз як цілком нереалістичний,
як абсолютне безглуздя.
Але все ж ці події відбулися і стали кроком до стабільнішої
та безпечнішої Європи.
Отже, навіть, якщо робити прогнози складна річ, ми не повинні
боятися час від часу їх робити. Тому, що вони можуть допомогти
нам зосередити увагу на тому, що має бути зроблене сьогодні
та впоратися із проблемами, що можуть виникнути завтра.
Якими будуть наші проблеми завтра? Зовсім іншими порівняно
з тими, які ми мали у недалекому минулому. У ХХІ столітті назва
гри глобалізація. Люди та ідеї не будуть тепер обмежуватися
географічної територією, зовсім навпаки. Глобалізація сприятиме
вільному пересуванню людей та ідей через кордони та континенти.
І хоча, безумовно, завдяки глобалізації наші суспільства стають
заможнішими, вона водночас робить їх уразливішими.
Швидке поширення технологій та інформації відкриває принципово
нові методи виробництва звідси економічне процвітання але також
може зрости кількість країн, що розробляють зброю масового знищення.
Регіональні конфлікти змушують нас зробити суворий вибір між
байдужістю, яка дорого коштує, та втручанням, яке також обходиться
дорого. Брак природних ресурсів стане навіть серйознішою проблемою
і може мати складні економічні, політичні, а можливо і військові
наслідки.
До того ж економічні спади, екологічні катастрофи або регіональні
конфлікти можуть обернутися на абсолютно новий жах.
То ж чи готові ми впоратися із цими проблемами? Чи зробили
ми правильний вибір, щоб бути готовими до ХХІ століття?
Я вірю, що чимало правильних рішень були таки ухвалені. Принципи
демократії та ринкової економіки закріпилися практично в усіх
країнах Європи.
Наші основні інституції обрали політику співпраці та допомоги,
досягаючи своїх сусідів різними шляхами, пропонуючи різні форми
партнерства та відкриваючи перспективу членства. І усі країни,
як країни члени, так і країни партнери, висловлюються у тому
самому руслі: слід йти до вищого ступеню партнерства та інтеграції.
Ми всі розуміємо, що проблеми ХХІ століття надто складні, щоб
будь-яка одна країна могла впоратися з ними самотужки, в ізоляції.
Свідченням такого міцного прагнення партнерства для усіх нас
є Балкани. НАТО та країни партнери, серед них і Україна, беруть
учать у цих безпрецедентних зусиллях.
У Боснії та Косові солдати із понад 40 країн день-у-день ризикують
своїм життям, щоб таким чином створити підґрунтя для такого
миру у регіоні, який триматиметься без сторонньої допомоги.
Зробивши майбутнє Балкан нашою безпосередньою та нагальною турботою,
ми взяли на себе великий тягар та велику відповідальність. І
ми можемо впоратися із цією проблемою, адже ми робимо це разом.
Я переконаний, що така сама логіка нашої ролі буде домінувати
у врегулюванні нинішньої кризи у колишній Югославській Республіці
Македонії (1). Наша позиція є
чіткою: НАТО готове допомогти роззброїти повстанців за умови
виконання певних вимог. Ми не покинемо країну партнера у скрутному
становищі. У цьому, врешті-решт, полягає сутність партнерства.
Разом ми можемо опанувати політичну волю та військові ресурси,
необхідні для виконання цієї місії. Ми повільно наближаємо цей
регіон до справжнього миру. Ми вирішили не стояти осторонь,
не бути байдужими. І нині, коли Слободан Мілошевіч очікує суду
у Гаазі ми зайвий раз переконалися, що зробили правильний вибір.
Сьогоднішній симпозіум є ще одним прикладом правильного вибору.
Це одна з дванадцяти ініціатив, розроблених у рамках Спільної
робочої групи України НАТО з питань оборонної реформи. Так само,
як і під час семінару, що має відбутися наступного тижня, на
ньому розглядатимуться можливості досягнення більшої оперативності
нашого партнерства, а також вивчатиметься досвід, отриманий
нами дотепер у рамках співробітництва за програмою ПЗМ.
Той факт, що у семінарі беруть участь представники 19 країн
НАТО та 17 країн учасниць ПЗМ, вже сам по собі є промовистим.
Це живе свідчення того, як працює нова партнерська Європа.
Проте не будемо обманювати себе, начебто тепер ми готові до
ХХІ століття. Адже для того, щоб впоратися із майбутніми викликами
не достатньо мати далекоглядну закордонну та безпекову політику.
Успіхи у закордонній політиці не усувають необхідності запровадження
ефективної внутрішньої політики з двох причин. По-перше, тому
що стабільне внутрішньополітичне середовище та міцна економіка
є необхідними передумовами існування будь-якої здорової нації
та будь-якої вдалої закордонної політики.
По-друге, у спільноті країн, що стають дедалі більше взаємозалежними,
такі стандарти, як демократія та повага до прав людини є так
само важливими, як і договори про контроль над озброєннями та
угоди щодо кордонів. Політичний, економічний або соціальний
застій неминуче веде до ізоляції, якщо не гірше.
Розпад Радянського Союзу та Югославії надто промовисті приклади,
щоб їх можна було ігнорувати. Обидві держави були знищені через
небажання здійснити внутрішню реформу.
Керівництво Радянського Союзу розуміло нагальність реформи,
але вважало, що реформу можна обмежити кількома галузями. Лідери
Югославії взагалі відкидали необхідність реформи і натомість
повернулися до методів минулого: націоналізму та етнічної ненависті.
В обох випадках прорахунки керівництва означали смерть того,
що вони намагалися врятувати. В обох випадках небажання провести
болючі реформи призвело до наслідків, які були ще болючішими:
політичне забуття, економічні труднощі, розпад, а у випадку
Югославії збройний конфлікт.
Тож, висновок має бути однозначним: у внутрішніх справах, так
само, як і у закордонній політиці, існує питання правильного
вибору.
Безумовно, кожна країна має робити такий вибір сама відповідно
до обставин, що їй притаманні. Але це не означає, що інші країни
мають спокійно стояти осторонь.
Ми усі відіграємо роль щодо стабільності та благополуччя інших.
Чорнобильська катастрофа є живим нагадуванням про те, що нещастя
у одній країні може зачепити багато інших країн. Оскільки інтеграція
та глобалізація тривають, така взаємозалежність між нами лише
збільшуватиметься.
Особливо болісно, що ми обговорюємо проблеми інтеграції, глобалізації
та взаємозалежності у Києві, сьогодні столиці незалежної України,
яка знаходиться на відстані лише 100 км від місця, де сталася
Чорнобильська катастрофа.
Щоб підготуватися до викликів та можливостей нової ери ми усі
маємо зробити правильний вибір. Це не завжди легко, і це вимагає
мужності та відданості майбутньому. Подібно до інших, Україна
зробила чимало правильних кроків, і це, безумовно, стосується
її закордонної та безпекової політики.
Незважаючи на величезні перепони, Україні вдалося врегулювати
з Росією складне питання Чорноморського флоту. Вступ України
до Договору про нерозповсюдження зброї масового знищення став
іншим кроком, який продемонстрував нову роль України як відповідального
гравця у галузі безпеки
Її співпраця з Європейським союзом, її тісне співробітництво
з НАТО, і не менш значуща участь у миротворчих операціях на
Балканах це кроки, які свідчать про рішучість України відігравати
роль, що відповідає її території та геостратегічному положенню.
Україна також продемонструвала, що політика поступової інтеграції
до Європи та добрі взаємини з Росією можуть розвиватися паралельно.
Територія та вирішальна геостратегічна роль роблять Україну
ключовою для гарантування тривалої стабільності у Європі. Ось
чому НАТО неухильно намагається допомогти Україні прокласти
шлях у майбутнє.
Наше Особливе партнерство, наприклад, дає НАТО змогу допомогти
Україні щодо подолання деяких складних проблем.
Одним із таких питань є запровадження Україною оборонної реформи.
Це стосується нас усіх. У новому середовищі безпеки, війська,
що існували за часів холодної війни просто марнування коштів.
Усі наші країни, як країни члени, так і країни партнери, здійснюють
фундаментальну оборонну та військову реформу, щоб відповідати
новим викликам та вимогам, що змінюються. НАТО як таке також
реформується, щоб бути спроможним продовжувати гарантувати колективну
безпеку, а також перебрати на себе нові місії.
Ми запровадили нову командну структуру НАТО, а структура наших
сил нині переглядається. До того ж ми маємо “Партнерство заради
миру”, у рамках якого особлива увага приділяється новим місіям
та багатонаціональним операціям за участю підрозділів країн
членів Альянсу та країн партнерів.
Саме тому оборонна реформа, як я зазначав раніше, стосується
нас усіх. Проте справедливо буде зауважити, що запровадження
оборонної реформи є для України особливо нагальним.
Погано структуровані сили із надмірною кількістю особового
складу не лише не можуть впоратися із завданнями, що на них
покладені, але й є тягарем для економіки, тобто ускладнюють
здійснення реформ в інших галузях внутрішньої політики. Саме
тому Україна та НАТО створили Спільну робочу групу з питань
оборонної реформи.
Група забезпечує форум для обміну думками та досвідом з широким
колом українських міністерств та відомств з таких питань, як
перегляд концепцій національної безпеки, воєнної доктрини, укладання
бюджетів, планування сил та адаптація військовослужбовців у
цивільних секторах.
Я розумію, що це легше сказати, ніж зробити. Я усвідомлюю,
що ми говоримо про глибокі структурні зміни у великих організаціях,
в які вкладені чималі кошти. І я також усвідомлюю, що оборонна
реформа пов’язана з політикою та соціальною сферою.
Насправді, на посту Міністра оборони Великої Британії я проводив
фундаментальний перегляд потреб у галузі оборони. Коли ми з’ясували,
що нам потрібно, я мусив знайти людей, обладнання та кошти,
щоб втілити ці потреби у межах надзвичайно обмеженого бюджету.
А згодом я стикнувся із наслідками наших дій: наприклад, необхідністю
вирішити питання надлишкового особового складу.
Це було важким завданням і мені відомо, що проблеми, які нині
має Україна та інші країни партнери набагато складніші. Але
мій досвід підказує, що зволікання з прийняттям болючих рішень
не вихід.
Врешті-решт, ці рішення все одно доведеться приймати, і пізніше
вони лише дорожче коштуватимуть та будуть ще болючішими. Зволікання
лише збільшує вартість.
Ці та інші спільні заходи України та НАТО спрямовані на те,
щоб доповнити широкомасштабний процес реформування в Україні.
Вони є виявом твердої рішучості Альянсу не покинути Україну
на самоті в той час, як вона прокладає свій шлях у майбутнє.
Але хочу чітко зазначити: іноземна допомога у жодному разі
не може замінити власні реформи в країні. Наскільки швидко та
наскільки близько підійде Україна до своїх європейських партнерів
залежатиме від серйозності, з якою вона розв’язуватиме подвійні
проблеми: розвиток міжнародного співробітництва та просування
справжньої внутрішньої реформи.
Обидва кроки є необхідними. Жоден з них не є достатнім.
Пані та панове,
На початку ХХІ століття у Європі відбувається період справжнього
формування. Багато у чому цей період можна порівняти з повоєнними
роками. Нині, як і тоді, ми маємо рідкісну можливість вплинути
на форму та напрямок європейської безпеки.
Це означає, що вибір, який ми зробимо зараз, матиме велике
значення для розвитку континенту у прийдешні роки.
Ми вже прийняли чимало правильних рішень. Ми обрали міжнародний,
а не суто національний підхід. Ми проголосували за співпрацю,
а не ізоляцію.
І ми вирішили не стояти осторонь від своїх менш щасливих сусідів.
Все це правильні рішення. Тепер наше завдання довести їх до
кінця та встояти.
Дозвольте мені на цьому симпозіумі, організованому НАТО у рамках
ПЗМ, завершити однієї морською історією. На світанку мореплавства
на картах часто були білі плями, але картографи не бажали визнати
свою необізнаність.
Тому вони зазначали: “Там чудовиська”, щоб моряки туди не мандрували.
Деколи ми діємо так, як ці картографи ранніх часів, коли нам
доводиться робити непростий вибір. Нашим першим поривом може
бути уникнути складного рішення і обрати найпростіший шлях.
Подібно до цих картографів, ми схильні боятися невідомого.
Однак, врешті-решт, нам доводиться робити складний вибір. І
потім ми зазвичай розуміємо, що це був правильний вибір. Ми
усвідомлюємо, що на нас не чекали чудовиська. Розуміємо, що
змогли досягти успіху.
Намагаючись, щоб наші країни відповідали ХХІ століттю, ми не
повинні залишити жодних білих плям у наших головах, але мусимо
вхопитися за можливості, які відкриваються для співпраці, партнерства
та діалогу.
Дякую за увагу.
- Туреччина
визнає конституційну назву Республіки Македонії.
|
