Header
Updated: 15 September 1999 Ukrainian Documents

Стенограма
прес-
конференції Державного секретаря з
питань
оборони,
Джорджа Робертсона, у
Міністерстві
Оборони в
Лондоні в
середу,
4 серпня
1999 року.

Призначення Джорджа Робертсона на посаду
Генерального секретаря НАТО

Пан Робертсон:
Сьогодні у другій половині дня в штаб-квартирі НАТО у Брюсселі було оголошено, що моя кандидатура на посаду Генерального секретаря НАТО погоджена всіма 19 країнами-членами Альянсу. Я дуже вдячний урядам усіх країн-членів Альянсу за цю високу довіру. Я розраховую зайняти цей пост в кінці цього року, а дату буде визначено тоді, коли Хав'єр Солана залишить свою посаду, щоб стати першим Верховним представником Європейського Союзу з питань спільної зовнішньої політики та безпеки. Коли отримуєш пропозицію продовжувати справу такого талановитого попередника, яким є Хав'єр Солана, не кажучи вже про всіх Генеральних секретарів, що передували йому, то перспектива такої праці викликає хвилювання. Ця робота, яка є однією з найбільш масштабних та найтяжчих у світі, означає великі обов'язки та величезну відповідальність, і я виконуватиму покладені на мене обов'язки, докладаючи всіх зусиль, від імені всіх країн-членів, що входять до складу Альянсу.

Для мене це велика честь, а також велетенське завдання, перебрати на себе керівництво Північноатлантичним альянсом у рік відзначення 50-ї річниці його заснування. Я дуже задоволений тим, що матиму можливість сприяти розбудові результатів, досягнутих НАТО в Косові, посиленню військового потенціалу європейських країн в рамках НАТО та залученню Росії, України й інших країн, що розташовані по сусідству з країнами-членами НАТО, до спільних зусиль по зміцненню безпеки на нашому континенті.

Хав'єр Солана, який є видатним Генеральним секретарем, має передати мені для подальшої роботи велику низку важливих справ, що потребують постійної уваги, в тому числі й повну програму дій, погоджену на Вашингтонському саміті, коли керівники Альянсу ще раз підтвердили свою відданість ідеї виконання НАТО своєї основоположної ролі, а саме забезпечення колективної оборони. Я також з великим нетерпінням чекаю на тісну співпрацю з Хав'єром Соланою по здійсненню проекту розбудови Особливого характеру європейської безпеки та оборони в рамках зміцненого Альянсу. Цьому проектові було надано рушійної сили завдяки спільним зусиллям Великої Британії та Франції на саміті в Сен-Мало у грудні минулого року. Як я вже неодноразово підкреслював, одним із очевидних уроків Косовської кризи є необхідність зміцнення військового потенціалу Європи. Це в свою чергу привертає увагу до того, наскільки важливими є ініціатива посилення обороноздатності, схвалена керівниками Альянсу у Вашингтоні, та перевірка обороноздатності Західноєвропейського союзу. Розширення НАТО та розвиток взаємин між Альянсом і Російською Федерацією, Україною та країнами, що беруть участь в програмі "Партнерство заради миру", має захоплюючі перспективи. В усіх цих напрямках було досягнуто значних зрушень під час перебування на посту Генерального секретаря Хав'єра Солани, і продовження цієї праці залишатиметься для мене пріоритетним завданням.

Північноатлантичний альянс вступає в своє друге п'ятидесятиліття в такому ж нерозривному зв'язку з безпекою нашого континенту, як і при його народженні. В Боснії та в Косові НАТО довела своїми діями, що вона є такою ж необхідною в 1990-і роки, як і в попередні сорок років, і кожна з країн-членів Альянсу виконувала своє завдання незалежно від масштабів свого військового потенціалу. Мені б дуже хотілося сьогодні дати високу оцінку всім тим зусиллям, яких докладали всі країни-члени НАТО, від найбільших до найменших, від наймолодших до найстаріших. Солідарність всіх 19 країн та сила нашої відданості справі миру й безпеки в Європі є основою успіхів нашого Альянсу. Моїм завданням тепер є перебрати на себе керівництво найуспішнішим альянсом 20-го століття в плані гарантування безпеки та підготувати його до бурхливих подій і потрясінь наступного століття.

Я завжди пишатимусь та відчуватиму надзвичайне задоволення, згадуючи той час, коли я перебував на посаді Державного секретаря з питань оборони Великої Британії. Мені надзвичайно поталанило, що я був в епіцентрі подій впродовж одного з найзахоплюючих періодів британської історії післявоєнного періоду, і мені пощастило, що я користувався підтримкою та товариським ставленням з боку моїх колег-міністрів та колег, що несуть службу в трьох видах збройних сил, а також державних службовців Міністерства оборони. І разом, єдиною командою, ми здійснили Перегляд стратегічної концепції оборони, що стало одним із найбільш радикальних та фундаментальних перетворень британської системи оборони в 20-му столітті, і в зв'язку з цим я хотів би висловити свою подяку всім тим, хто допомагав мені, і всім тим, хто захищає нашу батьківщину. Найближчим часом я продовжуватиму залишатися на своєму посту Державного секретаря з питань оборони, щоб завершити впровадження реформ в рамках Перегляду стратегічної концепції оборони.

Питання:
Чому, на ваш погляд, ви отримали цю посаду, і чи не виникали у вас сумніви, хоча б на якусь мить, коли пан Блейєр запропонував висунути вашу кандидатуру?

Пан Робертсон:
Я гадаю, що отримав цю посаду тому, що мій досвід на посту британського міністра оборони, мабуть, підготував мене до потенціальної діяльності на новому посту та до вирішення складних проблем в майбутньому. Мабуть, поєднання в мені таких рис характеру, як відвертість в розмовах, простий та здоровий глузд і наполеглива рішучість добиватися саме того результату, який, на мій погляд, є конче необхідним, і надали, певне, привабливості моїй особистості. Цілком очевидно, що на мене чекає велика праця, а це означає, що врешті-решт я маю покинути парламент, а також уряд, роботою в якому я надзвичайно пишаюся, адже ж я брав участь в перетвореннях, щоб зробити нашу країну набагато кращою. Але я ретельно все обдумав і дійшов до висновку, що я в змозі зробити внесок в розбудову безпеки на нашому континенті й у всьому світі, а саме це мене хвилювало впродовж всього мого життя, ось чому я й дозволив висунути мою кандидатуру на цю посаду і дуже пишаюся цим.

Питання:
Як ви вважаєте, чи не стануть тепер стосунки з Росією одним із ваших ключових питань?

Пан Робертсон:
Взаємини з Росією та Україною матимуть надзвичайно важливе значення в майбутньому для НАТО. Створення Постійної спільної ради та Комісії Україна-НАТО забезпечило механізми, за допомогою яких НАТО може розраховувати на поліпшення взаємин з цими двома величезними і важливими країнами, а Основоположний акт НАТО-Росія, який було підписано саме в той момент, коли уряд лейбористів прийшов до влади, є дуже корисним і важливим інструментом, який дозволить нам і надалі розвивати ці взаємини. Цілком очевидно, що це для мене є великим пріоритетом. Але як у людини, що займалася іноземними справами впродовж багатьох років з боку опозиції, у мене склалися дуже гарні контакти з росіянами, і мені став зрозумілим той шлях, по якому іде розвиток російського суспільства, ось чому взаємини з Росією для мене є чимось значно більшим, аніж просто тимчасовим інтересом.

Питання:
Ви з почуттям гордості говорите про Перегляд стратегічної концепції оборони. Які загальні уроки ви винесли з цього Перегляду, і яким чином ви збираєтеся застосовувати їх у європейському контексті?

Пан Робертсон:
Європа та європейські країни на цей час витрачають на оборону приблизно дві третини того обсягу коштів, які витрачають на ці потреби Сполучені Штати Америки, проте ми й близько не маємо двох третин їх військового потенціалу… Це все через те, що ми конкуруємо між собою, дублюємо одні інших, але ця епоха вже позаду, і я вважаю, що Косово допомогло нам усім усвідомити, що ми повинні значно більше співпрацювати в Європі, в способах наших дій, ми повинні мати політичну волю, щоб заповнити ту економічну прогалину, яку ми маємо всередині світової спільноти, і ми повинні розвивати потенціал, який би дозволив нам у разі необхідності чи, коли це є бажаним, вдатися до дій, не залучаючи всіх членів НАТО. Це не означає, що всі повинні купляти гігантські літаки чи пороми типу "Роро", але це означає, що разом ми повинні мати таку боєздатність, щоб можна було швидко вдаватися до дій і розгортати війська, які були б здатні до ведення тривалих дій, зайнявши відповідні позиції. Ось який урок ми винесли з Перегляду стратегічної концепції оборони, і це не спалах засліплюючого натхнення, а елементарний здоровий глузд з перспективи бачення 1999 року, і саме на цей здоровий глузд, я сподіваюсь, в цілому й спиратиметься НАТО.

Go to Homepage Go to Index