Зіставлення з реальними фактами
Спростування російської дезінформації щодо НАТО
Неправомірна загарбницька війна Росії проти України зруйнувала мир в Європі. У Стратегічній концепції НАТО Росію названо найбільш значною і прямою загрозою безпеці держав–членів Альянсу і миру і стабільності на євроатлантичному просторі. Росія прагне встановити сфери впливу і підпорядкувати собі інші держави шляхом примусу, саботажу, агресії і анексії. Вона вдається до звичайних військових засобів, а також кібер- і гібридних заходів, включаючи дезінформацію, проти членів і партнерів НАТО.
НАТО не прагне конфронтації і не становить загрози Росії. Альянс і надалі реагуватиме на загрози з боку Росії та її ворожі дії згуртовано і відповідально. Ми істотно зміцнюємо стримування і оборону Альянсу, надаємо підтримку нашим партнерам і підвищуємо стійкість наших суспільств, включаючи засудження дій Росії і боротьбу з дезінформацією.
НАТО воює з Росією в Україні
НАТО не воює з Росією. Ми не прагнемо конфронтації з Росією. НАТО підтримує Україну у реалізації її права на самооборону, як закріплено у Статуті ООН. У відповідь на агресивні дії Росії ми продовжуємо зміцнювати стримування і оборону Альянсу, щоб не існувало жодних сумнівів у готовності НАТО захищати і обороняти усіх членів Альянсу.
НАТО – це оборонний союз. Основоположне завдання НАТО полягає у гарантуванні безпеки наших членів. На Вільнюському саміті держави–члени Альянсу знову підтвердили залізне зобов'язання повсякчас боронити кожен дюйм території Альянсу. Ми і надалі оборонятимемо майже один мільярд населення наших країн, а також захищатимемо свободу і демократію відповідно до Статті 5 Вашингтонського договору.
НАТО обіцяла Росії, що не здійснюватиме експансію після холодної війни
Такої домовленості не існує. Відколи Альянс було засновано у 1949 році, двері НАТО завжди були відкриті новим членам. Ця політика є незмінною. У жодному з договорів між членами Альянсу і Росією не міститься положень щодо членства в НАТО. Рішення щодо членства в НАТО ухвалюються усіма членами Альянсу на основі консенсусу. Росія не має права вето щодо цього.
У 1989 році можливість розширення НАТО поза межі возз'єднаної Німеччини не була на порядку денному, особливо враховуючи, що Організація Варшавського договору проіснувала до 1991 року. Михайло Горбачов в інтерв'ю у 2014 році зазначав: «Питання «експансії НАТО» взагалі не порушувалося, тоді воно навіть не обговорювалося. Я заявляю про це цілком відповідально. Жодна країна Східної Європи не порушувала питання про вступ до НАТО навіть після того, як у 1991 році Варшавський договір припинив своє існування. Із західними лідерами також не йшлося про це».
Жодна з держав–членів Альянсу не має повноважень укладати угоди від імені НАТО. Президент Клінтон неодноразово відхиляв пропозицію Бориса Єльцина дати обіцянку, що жодна з колишніх радянських республік не вступить до НАТО: «Я не можу обіцяти від імені НАТО, я сам не зможу заборонити експансію НАТО у разі бажання будь-якої країни вступити до Альянсу, тим паче дозволити це Вам чи комусь іншому…НАТО діє на основі консенсусу», – зазначав він.
Формулювання «експансія НАТО» вже стало частиною міфу. НАТО не полювала на нових членів і не прагнула «здійснювати експансію на схід». НАТО поважає право кожної країни вільно вирішувати своє майбутнє. Рішення щодо вступу до НАТО може ухвалюватися виключно державами–членами Альянсу і країнами, які прагнуть вступити до нього.
НАТО – це агресивна організація
НАТО – це оборонний союз. НАТО не прагне конфронтації і не становить загрози ані Росії, ані іншим країнам. Не НАТО вторглася у Грузію. Не НАТО вторглася в Україну. Це зробила Росія.
Протягом багатьох років НАТО докладала зусиль для розбудови відносин стратегічного партнерства з Росією. Ми заснували Раду Росія – НАТО і співпрацювали з низки питань, від протидії обігу наркотиків і боротьби з тероризмом до рятування екіпажів підводних човнів і планування на випадок надзвичайних станів цивільного характеру – навіть коли тривало розширення НАТО.
Саме Росія поступово відкинула будь-яку надію на мирну співпрацю, з її моделями дедалі агресивнішої поведінки, від Грозного до Грузії, від Алеппо до України.
Держави–члени Альянсу наполегливо намагалися дипломатичним шляхом переконати Росію змінити курс. Останнє засідання Ради Росія – НАТО відбулося у січні 2022 року. Тоді держави–члени Альянсу закликали Президента Путіна зробити крок назад від прірви. Президент Путін обрав війну.
Розгортання сил НАТО становлять загрозу Росії
У відповідь на незаконну анексію Криму і дестабілізацію Росією ситуації на сході України у 2014 році, НАТО призупинила усіляке практичне співробітництво з Росією, хоча канали політичного і військового зв'язку залишалися відкритими. У 2016 році ми розгорнули чотири багатонаціональних бойових групи в країнах Балтії і Польщі. Перш, ніж Росія вдалася до агресивних дій у 2014 році, у східній частині Альянсу не розміщувалися сили НАТО у бойовій готовності.
Внаслідок повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році, відбувалося подальше зміцнення позиції Альянсу у галузі стримування і оборони. Ми подвоїли кількість багатонаціональних бойових груп на сході Альянсу, з чотирьох до восьми, і передали під безпосереднє командування НАТО сорок тисяч особового складу. Ми і надалі вживатимемо усіх необхідних заходів для захисту і оборони кожного дюйма території Альянсу.
Військові навчання і розгортання збройних сил НАТО не спрямовані проти Росії або будь-кого іншого. Поза межами території Альянсу нині запроваджується миротворча місія сил КФОР у Косові на підставі мандата Ради Безпеки ООН, а також місія із забезпечення підготовки і надання допомоги в Іраку, що покликана сприяти зусиллям у галузі боротьби з тероризмом і проводиться на прохання Уряду Іраку.
Саме агресивні дії Росії зруйнували мир в Європі і підривають міжнародні безпеку і стабільність. Окрім агресії проти України, Росія розмістила військові бази і особовий склад на території Грузії і Молдови, без дозволу урядів цих країн.
НАТО бере Росію в кільце
За розміром географічної території Росія – найбільша в світі країна. Вона майже вдвічі більша за США і Китай.
Із вступом Фінляндії до Альянсу у квітні 2023 року сухопутний кордон НАТО з Росією збільшився більш, ніж вдвічі. Втім, навіть після вступу Фінляндії, Росія має лише 11 % спільного сухопутного кордону з державами–членами НАТО.
Ніхто не заганяв Росію у тісний кут. Важко взяти в кільце країну, що простягається в одинадцяти часових поясах.
Україна не вступить до НАТО
Україна стане членом НАТО. НАТО підтримує право кожної країни обирати власні механізми гарантування безпеки, і Україна не є винятком. Двері НАТО залишаються відкритими. Рішення щодо членства в НАТО належить державам–членам Альянсу. Росія не має права вето.
На Вільнюському саміті держави–члени Альянсу знову підтвердили зобов'язання, взяте на себе на Бухарестському саміті у 2008 році, що Україна вступить до НАТО, коли будуть виконані умови і держави–члени погодяться. Вони вирішили усунути вимогу виконання Україною Плану дій щодо членства, скоротивши таким чином процес приєднання України до Альянсу з двох етапів до одного.
НАТО розширює політичну і практичну співпрацю з Україною. У рамках Вільнюського саміту Президент Зеленський взяв участь у першому засіданні Ради Україна – НАТО – платформи для проведення кризових консультацій і ухвалення рішень на засадах рівності.
НАТО ухвалила нову багаторічну програму допомоги з метою сприяння переходу Збройних Сил України від радянських стандартів до стандартів НАТО і розбудови структур безпеки і оборони України для забезпечення здатності протистояти російській агресії у майбутньому. Вже сьогодні Україна ближче до НАТО, ніж будь-коли. У Вільнюсі лідери держав – членів Альянсу знову підтвердили, що майбутнє України – в НАТО.
Проведення Альянсом операцій поза зоною відповідальності доводить, що НАТО не є оборонною організацією
Операцію НАТО у колишній Югославії було розпочато з метою припинення кровопролиття і порятунку людських життів. У період з 1992 до 1995 рр. під проводом НАТО проведено низку військових операцій у Боснії, включаючи забезпечення зони, забороненої для польотів, і надання повітряної підтримки миротворцям ООН. Ці заходи запроваджувалися за мандатом Ради Безпеки ООН, членом якої є Росія. Завдяки авіаударам НАТО проти позицій боснійських сербів у 1995 році вдалося наблизити підписання Дейтонської мирної угоди, що поклала край війні у Боснії, внаслідок якої загинули понад сто тисяч осіб. Починаючи з 1996 року, під проводом НАТО у Боснії діяли багатонаціональні миротворчі сили, у складі яких булі і російські військові. У 2004 році управління операцією перебрав на себе Європейський союз.
Рішення про проведення операції НАТО у Косові у 1999 році було ухвалено після року напружених міжнародних дипломатичних зусиль, покликаних розв'язати конфлікт, в яких брала участь і Росія. Рада Безпеки ООН неодноразово характеризувала етнічні чищення у Косові і зростання кількості біженців як загрозу міжнародному миру і безпеці. Завдяки операції НАТО вдалося припинити широкомасштабні, систематичні порушенням прав людини і вбивства мирних громадян. Поточна миротворча місія НАТО у Косові – місія сил КФОР – запроваджується за мандатом РБ ООН (Резолюція РБ ООН № 1244), і її підтримують як у Белграді, так і у Приштині.
Операція під проводом НАТО у Лівії у 2011 році розпочалася за мандатом, наданим на основі двох Резолюцій Ради Безпеки ООН (РРБ ООН № 1970 та 1973), проти яких Росія жодного разу не виступала. РРБ ООН № 1973 уповноважує міжнародну спільноту «вжити усіх необхідних заходів» для «захисту цивільного населення і населених пунктів під загрозою нападів». Саме це і було зроблено НАТО, за політичної і військової підтримки держав регіону і членів Ліги Арабських держав.
-
Архів звинувачень (напередодні лютого 2022 р.)
Твердження: Присутність НАТО у Балтійському регіоні становить небезпекуНасправді: У відповідь на зміни в середовищі безпеки НАТО вжила оборонних і пропорційних заходів. Внаслідок застосування Росією військової сили проти сусідів, держави - члени Альянсу звернулися до НАТО із проханням розширити присутність у Балтійському регіоні.
У 2016 році НАТО розгорнула чотири багатонаціональних бойових групи, відомі як «посилена передова присутність», на території Естонії, Латвії, Литви і Польщі. У 2017 році ці бойові групи досягли цілковитої боєготовності. Понад 4500 військовослужбовців з Європи та Північної Америки служать пліч-о-пліч з національними збройними силами в країнах базування.
Присутність НАТО в регіоні було запроваджено на прохання країн базування, а особовий склад збройних сил НАТО дотримується високих стандартів поведінки, як на службі, так і у вільний час.
Згідно з зобов'язанням країн - членів НАТО гарантувати прозорість, російські інспектори з питань контролю над озброєннями відвідують Естонію, Латвію та Литву. Наприклад, нещодавно в Естонії російські фахівці провели інспекцію за Віденським документом. Вони спостерігали за фрагментами навчань «Весняна буря» у травні та червні 2021 року.
Твердження: Протиракетна оборона НАТО загрожує безпеці РосіїНасправді: Система протиракетної оборони НАТО не спрямована проти Росії і не може ослабити її спроможності у галузі стратегічного стримування. Вона покликана забезпечувати захист європейських членів Альянсу від загрози балістичних ракет з-поза меж євроатлантичного простору.
Система Іджис ешор (Aegis Ashore), розміщена в Румунії, є виключно оборонною. Ракети-перехоплювачі у її складі не мають боєголовки, отже не можуть застосовуватись з наступальною метою. Такі ракети не в змозі вражати цілі на поверхні землі, а лише у повітрі. До того ж система не оснащена програмним забезпеченням, технікою та інфраструктурою для запуска наступальних ракет.
Росії, єдиній серед країн-партнерів НАТО, було запропоновано співпрацю у галузі протиракетної оборони. На жаль, у 2013 році Росія відмовилася співпрацювати та відхилила можливість діалогу з цієї тематики. Її заяви з погрозами націлити ракети на об'єкти НАТО у зв'язку з системою захисту від балістичних ракет Альянсу є неприйнятними та мають зворотній ефект.
Твердження: НАТО є агресивною організацією і загрозою для РосіїНасправді: НАТО – це оборонний союз, покликаний захищати своїх держав–членів. Наша офіційна політика є такою: «НАТО не прагне конфронтації і не становить загрози Російській Федерації». Не Альянс, а саме Росія здійснила військове вторгнення в Грузію і Україну.
Протягом останніх тридцяти років НАТО послідовно і відкрито пропонувала Росії співпрацю. Ми співпрацювали з широкого кола питань, від протидії обігу наркотиків та боротьби з тероризмом до рятування екіпажів підводних човнів і планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру – навіть коли тривало розширення НАТО. Втім у 2014 році, у відповідь на агресивні дії Росії проти України, НАТО призупинила практичне співробітництво з Росією. Ми не прагнемо конфронтації, але не можемо ігнорувати те, що Росія порушує міжнародні правила, підриваючи нашу безпеку і стабільність.
Внаслідок застосування Росією військової сили проти України у 2016 році було розгорнуто чотири багатонаціональних бойових групи НАТО в країнах Балтії та Польщі. Перш, ніж Росія здійснила незаконну анексію Криму, війська НАТО не розміщувалися на східному фланзі Альянсу.
У відповідь на повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році НАТО істотно зміцнила свою позицію у галузі стримування і оборони, зокрема, запровадивши чотири нових бойових групи у східній частині Альянсу. На Мадридському саміті НАТО держави–члени Альянсу назвали Росію найбільш значною і прямою загрозою їхній безпеці та миру і стабільності на євроатлантичному просторі. До того ж вони ухвалили рішення щодо подальшого зміцнення позиції Альянсу у галузі стримування і оборони. Втім держави–члени НАТО готові і надалі тримати відкритими канали зв'язку з Москвою з метою управління ризиками і їх зменшення, запобігання ескалації і підвищення прозорості.
Твердження: Розширення НАТО загрожує РосіїНасправді: НАТО – це оборонний союз. Наша мета – гарантувати захист держав - членів Альянсу. Кожна країна, що вступає до НАТО, бере на себе зобов'язання реалізовувати принципи та політику Альянсу, включаючи таке зобов'язання: «НАТО не прагне конфронтації і не становить загрози Росії», як було підтверджено на цьогорічному Брюссельському саміті.
Процес розширення НАТО не спрямовано проти Росії. Кожна суверенна держава має право обирати механізми гарантування власної безпеки. Це – засадничий принцип європейської безпеки – принцип, під яким Росія підписалася і який зобов'язалася поважати. Після завершення холодної війни, Росія долучилася до розбудови європейської архітектури безпеки для всіх, зокрема, шляхом підписання Паризької хартії, створення ОБСЄ, заснування Ради євроатлантичного партнерства та укладання Основоположного акту НАТО – Росія.
Обіцянки та зобов'язання
Твердження: Політика ядерного обміну та навчання ядерних сил НАТО є порушенням Договору про нерозповсюдження ядерної зброїНасправді: Система ядерної зброї НАТО завжди відповідала положенням Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). ДНЯЗ – це наріжний камінь міжнародного режиму запобігання поширенню ядерної зброї і відіграє чільну роль у гарантуванні миру і безпеки в усьому світі.
Протягом десятиліть, на території окремих європейських союзників розміщено ядерну зброю Сполучених Штатів Америки як складову сил і засобів стримування і оборони НАТО. Сполучені Штати Америки повсякчас забезпечують належну охорону даної зброї та контроль над нею. До того ж система ядерного стримування НАТО з'явилася раніше, ніж ДНЯЗ. Питання, пов'язані з нею, докладно обговорювалися у рамках переговорів, що передували підписанню Договору.
Росія ж використовує ядерну зброю як засіб залякування. Вона вдається до безвідповідальної ядерної риторики та активізувала проведення ядерних навчань. Росія також нарощує свій ядерний потенціал, розробляючи новітні та загрозливі зразки зброї. Така поведінка і висловлювання Росії не сприяють підвищенню рівня прозорості і передбачуваності, особливо у світлі змін у сучасному середовищі безпеки.
Твердження: Посилена передова присутність НАТО суперечить Основоположному акту НАТО – РосіяНасправді: НАТО цілковито дотримується Основоположного акту НАТО – Росія. У відповідь на незаконну та нелегітимну анексію Криму Росією та нарощування військової присутності на кордонах Альянсу, НАТО розмістила чотири багатонаціональних бойових групи загальною чисельність близько 4500 військовослужбовців у Латвії, Литві, Естонії та Польщі.
Ці підрозділи діють за принципом ротації, є оборонними, а їхня чисельність набагато нижча за той рівень, що може обґрунтовано вважатися «значними бойовими силами». На східному фланзі Альянсу не було і немає постійного розміщення значних бойових сил, а загальна кількість військ в державах-членах НАТО навпаки істотно скоротилася після закінчення холодної війни.
Підписавши Основоположний акт НАТО – Росія, Росія зобов'язалася не загрожувати і не застосовувати силу проти держав-членів Альянсу та будь-яких інших держав. Вона порушила це зобов'язання, здійснивши незаконну та нелегітимну анексію Криму як частини території суверенної держави. Росія також продовжує надавати підтримку бойовикам на сході України.
Твердження: НАТО обіцяла Росії, що не здійснюватиме експансію після холодної війниНасправді: Жодної такої домовленості не існувало. З самого заснування Альянсу у 1949 році двері НАТО відкриті новим членам, і ця політика завжди залишалася чинною. Політику відкритих дверей НАТО зафіксовано у Статті 10 засновницького договору НАТО, згідно з якою заявку на вступ до НАТО може подати «будь-яка інша європейська держава, яка в змозі просувати принципи цього Договору і робити внесок у гарантування безпеки на північноатлантичному просторі». Рішення стосовно членства в НАТО ухвалюються усіма державами–членами Альянсу на основі консенсусу. У жодному з договорів, укладених Сполученими Штатами Америки, європейськими державами та Росією, не містилося положень щодо членства в НАТО.
У 1989 році можливість розширення НАТО поза межі возз'єднаної Німеччини не була на порядку денному, особливо з огляду на те, що тоді і досі існувала Організація Варшавського договору. Це особисто підтвердив Михайло Горбачов в інтерв'ю у 2014 році: «Питання «експансії НАТО» взагалі не порушувалося, тоді воно навіть не обговорювалося. Я заявляю про це цілком відповідально. Жодна країна Східної Європи не порушувала питання про вступ до НАТО навіть після того, як у 1991 році Варшавський договір припинив своє існування. Із західними лідерами також не йшлося про це».
Стенограми Білого Дому, з яких знято гриф таємності, також свідчать про те, що у 1997 році Білл Клінтон неодноразово відхиляв пропозицію Бориса Єльцина укласти «джентльменську угоду», за якою жодна з колишніх радянських республік не повинна була стати членом НАТО: «Я не можу обіцяти від імені НАТО, я сам не зможу заборонити експансію НАТО у разі бажання будь-якої країни вступити до Альянсу, тим паче дозволити це Вам чи комусь іншому…НАТО діє на основі консенсусу».
Співпраця НАТО з Росією
Твердження: Призупинення практичної співпраці з Росією з боку НАТО підриває безпекуНасправді: у 2014 році Альянс призупинив усіляку практичну співпрацю з Росією через її агресивні дії проти України. Така співпраця охоплювала проекти щодо Афганістану, боротьби з тероризмом та наукового співробітництва. Свого часу ці проекти принесли практичну користь, але їхнє призупинення не зашкодило безпеці Альянсу і не підірвало нашу спроможність протистояти загрозам на кшталт тероризму.
Ми чітко заявили про те, що й надалі прагнемо конструктивних відносин з Росією. Але поліпшення відносин Альянсу з Росією залежатиме від чітких і конструктивних змін в діях Росії – змін, що доводили б відповідність поведінки Росії нормам міжнародного права та її міжнародним зобов'язанням.
Розширення НАТО
Твердження: Росія має право вимагати гарантій того, що Україна та Грузія не стануть членами НАТОНасправді: Кожна суверенна держава має право обирати механізми гарантування власної безпеки. Це – засадничий принцип європейської безпеки – принцип, під яким Росія підписалася (Дивіться тут: Гельсінський заключний акт).
Підписавши Основоположний акт НАТО – Росія, Росія також зобов'язалася «поважати суверенітет, незалежність та територіальну цілісність усіх держав та їхнє невіддільне право обирати механізми гарантування власної безпеки».
Україна та Грузія мають право обирати, членами яких організацій бути, а Росія, за її власною згодою, як вона неодноразово проголошувала, не має права нав'язувати цей вибір. Ми відкидаємо власне ідею сфер впливу у Європі – вони залишилися в минулому, як і належить
Твердження: НАТО має військові бази в усьому світіНасправді: Військова інфраструктура НАТО поза межами країн Альянсу обмежується територіями, де Альянс проводить операції.
Отже, НАТО має військові об'єкти, наприклад, у Косові, де триває миротворча місія сил КФОР під проводом Альянсу.НАТО також має цивільні офіси зв'язку в країнах-партнерах, таких як Грузія, Молдова, Україна та Росія – вони жодним чином не можуть вважатися «військовими базами».
Окремі країни Альянсу мають військові бази за кордоном. На відміну від російських баз на території Молдови, України та Грузії, такі об'єкти існують на основі двосторонніх домовленостей та за згоди держави-господарки.
Альянс та його ставлення до Росії
Твердження: НАТО нагнітає "істерію" у зв'язку з військовими навчаннями РосіїНасправді: Кожна країна має право проводити військові навчання, але важливо, щоб вони проходили прозоро і відповідно до міжнародних зобов'язань.
З метою сприяння прозорості, країни-члени ОБСЄ, включаючи Росію, зобов'язалися дотримуватись правил, викладених у Віденському документі. Якщо кількість особового складу, залученого до навчань, перевищує 9000 осіб, необхідно повідомляти про їх проведення, а якщо кількість учасників перевищує 13 000 мають запрошуватися спостерігачі від держав ОБСЄ.
Занепокоєння НАТО щодо військових навчань Росії є безпосереднім наслідком браку прозорості з боку самої Росії. Відколи скінчилася холодна війна, Росія жодного разу не надала доступ до своїх навчань для спостереження, як цього вимагає Віденський документ. Росія також вдавалась до масштабних раптових навчань, зокрема із залученням десятків тисяч військових, з метою залякування своїх сусідів. Така практика викликає посилення напруженості та підриває довіру. Вторгнення Росії в Грузію у 2008 році та незаконна анексія Криму в 2014 році також відбувалися під прикриттям раптових військових навчань.
Твердження: НАТО є геополітичним проектом СШАНасправді: НАТО заснували у 1949 році дванадцять країн: Бельгія, Канада, Данія, Франція, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Велика Британія та Сполучені Штати Америки. Відтоді кількість держав-членів організації зросла до 31, причому кожного разу на основі самостійного і вільного рішення кожної з держав вступити до НАТО.
У рамках НАТО всі рішення ухвалюються консенсусом, тобто рішення може набути чинності лише за згоди усіх без винятку держав-членів.
Так само рішення кожної окремої держави щодо участі в операціях під проводом НАТО ухвалюється індивідуально і відповідно до національного законодавства. Жодна країна Альянсу не має права вирішувати питання про застосування збройних сил будь-якої іншої держави НАТО.
Твердження: НАТО прагнула ізоляції і маргіналізації РосіїНасправді: Протягом понад трьох десятиліть НАТО наполегливо намагалася розбудувати відносини співробітництва з Росією.
Ще на Лондонському саміті Альянсу у липні 1990 року НАТО простягнула руку дружби Росії, запропонувавши діалог натомість конфронтації. Згодом, Альянс сприяв розвитку діалогу і співпраці, започаткувавши програму «Партнерство заради миру» (ПЗМ) і створивши Раду євроатлантичного партнерства (РЄАП), участь у яких відкрито усім без винятку державам Європи, включаючи Росію.
У 1997 році НАТО і Росія підписали Основоположний акт про взаємні відносини, співпрацю і безпеку, згідно з яким було започатковано Постійну спільну раду НАТО – Росія. У 2002 році її статус було підвищено і створено натомість Раду НАТО – Росія (РНР). (Текст Основоположного акту див. тут).
Ми створили підвалини для розвитку хороших відносин з Росією. Ми співпрацювали з широкого кола питань, від протидії обігу наркотиків та боротьби з тероризмом до рятування екіпажів підводних човнів і планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру.
Втім, у березні 2014 року, у відповідь на агресію Росії проти України, НАТО призупинила усіляке практичне співробітництво з нею. Попри це, канали спілкування з Росією залишалися відкритими. Рада НАТО – Росія і досі є вагомим форумом для ведення діалогу. Ось чому Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг запропонував усім членами Ради НАТО – Росія провести низку зустрічей з метою поліпшення ситуації у галузі безпеки в Європі.
Твердження: Альянс мав саморозпуститися ще наприкінці холодної війниНасправді: На Лондонському саміті 1990 року очільники держав та урядів країн-членів Альянсу узгодили, що: «Ми маємо залишатися разом, щоб мир, який ми мали протягом останніх чотирьох десятиліть, тривав і далі». Це був їхній суверенний вибір, який цілком відповідає праву на колективну оборону згідно зі Статутом ООН.
Відтоді ще 16 країн зробили вибір на користь членства в НАТО. Альянс розпочав нові місії та адаптувався до нових викликів – завжди неухильно дотримуючись основоположних принципів безпеки, колективної оборони та ухвалення рішень шляхом консенсусу.
На Брюссельському саміту у червні 2021 року держави - члени Альянсу вирішили активізувати спільні зусилля з метою подальшої модернізації та адаптації Альянсу, аби прокласти шлях на прийдешнє та більш віддалене майбутнє. Нова Стратегічна концепція НАТО стане дороговказом на шляху такої адаптації. За часів загострення глобального суперництва, Європа та Північна Америка зберігають єдність у рамках НАТО. Виклики безпеці, з якими нині стикаються держави-члени Альянсу, завеликі для того, аби будь-яка держава чи континент могли подолати їх самотужки. Разом в НАТО, ми захищатимемо понад мільярд наших громадян.
Операції НАТО
Твердження: Операція НАТО в Афганістані зазнала поразкиНасправді: НАТО нині здійснює відвертий та неупереджений аналіз своєї ролі в Афганістані, намагаючись зрозуміти, що було зроблено вірно і що ні. Міжнародна спільнота загалом має відповісти на чимало непростих запитань.
НАТО керувала військовими операціями в Афганістані протягом багатьох років, але тут йдеться не лише про військову складову. Багато інших гравців, зокрема, національні уряди, Європейський союз та Організація Об'єднаних Націй, здійснили істотні інвестиції, щоб дати Афганістану краще майбутнє. Перед усіма нами – непрості запитання.
Водночас, слід відзначити, що разом ми досягли суттєвих поліпшень. Завдяки місії НАТО Афганістан більше не є безпечним прихистком для міжнародних терористів. З 2001 року з території Афганістану не було здійснено жодного терористичного нападу проти наших держав.
Завдяки військовій присутності Альянсу міжнародна спільнота також спромоглася створити передумови для вагомого соціально-економічного прогресу в країні. Певною мірою, ці здобутки є незворотними. Про це свідчить роль, яку сьогодні відіграють молодше покоління, жінки та вільні ЗМІ. І хоча ми вивели війська з Афганістану, міжнародна спільнота і досі має важелі впливу на Талібан, зокрема, фінансові, економічні та дипломатичні. Ми і надалі вимагатимемо від Талібану відповідальності з таких аспектів, як боротьба з тероризмом, гарантування вільного пересування та повага до прав людини.
Твердження: Операція НАТО у повітряному просторі Лівії була нелегітимноюНасправді: Операція під проводом НАТО розпочалася за мандатом, наданим на основі двох Резолюцій Ради Безпеки ООН (РРБ ООН) – 1970 та 1973, проти яких Росія жодного разу не виступала.
РРБ ООН № 1973 уповноважує міжнародну спільноту "вжити усіх необхідних заходів" для " захисту цивільного населення і населених пунктів, яким загрожують напади". Саме це і зробив Альянс за політичної та військової підтримки держав регіону й членів Ліги Арабських держав.
Після припинення конфлікту Альянс співпрацював з Міжнародною комісією ООН із розслідування подій в Лівії, яка не виявила фактів порушення Резолюції РБ ООН № 1973 або міжнародного права і дійшла висновку, що "військова операція була проведена з максимальною точністю, що свідчить про очевидний твердий намір НАТО уникнути жертв серед мирного населення".
Твердження: Операція НАТО у Косові була нелегітимноюНасправді: Рішення про проведення операції НАТО у Косові було ухвалено після інтенсивних зусиль, що тривали понад рік, з боку ООН та Контактної групи, членом якої була і Росія, спрямованих на мирне розв'язання конфлікту. Рада Безпеки ООН неодноразово характеризувала етнічні чищення у Косові та зростання кількості біженців, які були змушені залишити домівки, як загрозу міжнародному миру й безпеці. Операцію «Союзницька сила» під проводом НАТО було розпочато з метою запобігання широкомасштабним, систематичним порушенням прав людини і вбивствам мирних мешканців.
Після завершення військово-повітряної операції, у Косові розпочалася операція з підтримки миру під проводом НАТО – місія сил КФОР, до складу яких спочатку входила і Росія. Дана операція проводиться за мандатом та на основі РРБ ООН № 1244 і спрямована на підтримання безпеки й стабільності у Косові.