RSS
Більшість із нас, на Заході, дивиться на нинішню харчову кризу як на проблему, що турбує, але далеку від нас. Ми не бачимо, щоб вона перетинала кордонів нашого комфорту – за винятком деякого здивування при погляді на рахунок у супермаркеті, коли ми робимо закупки продуктів на тиждень. Але таке самозаспокоєння є хибним за трьох причин.
По-перше, представники старшого покоління пам’ятають про те, що дефіцит продуктів харчування ще не так давно був проблемою на Заході. За часів великої депресії у США в кожному великому американському місті, від Нью- Йорка до Сіетла, можна було побачити нетрища, які були названі „Гувервілями” за прізвищем тодішнього президента США Е. Гувера, населені бідняками без грошей і без їжі. Наступний президент, який зайнявся цими проблемами, добре розумів, що дефіцит харчів загрожує безпеці. „Голодні і безробітні люди – це матеріал, з якого виростають диктатури”, – говорив Франклін Д. Рузвельт.
По-друге, попри те, що „Гувервілів” сьогодні на Заході вже немає, кількість бідняків у містах швидко зростає. Це люди, які найбільше страждають від зростання цін на харчові продукти, від того, що отримало назву „невидимий голод”. Вони бачать їжу на прилавках магазинів, і бачать, що ціни для них недоступні. І ці люди, яких налічується десятки, якщо не сотні мільйонів, можуть відреагувати на це досить скоро.
І, зрештою, по-третє, існує більш опосередкована загроза. Подивіться на Афганістан. Ця одна з найбідніших країн світу, яка ще шість місяців тому звернулась з проханням про харчову допомогу і в якій існує повстанський рух, який легко може скористатися незадоволенням людей нестачею харчів. Джерела в Афганістані вже вказують на небезпеку того, що невдоволена молодь може звернуть до радикальних способів розв’язання проблеми. Це вплине і на Захід – на наших військових у короткотерміновому сенсі, і на нашу безпеку в середньо і довгостроковому сенсі.
Харчі – це не просто гуманітарне питання, яке заслуговує на співчуття. Це також і питання безпеки, яке вимагає дій.