На кінець 1998 року понад 300 тисяч косоварів були змушені залишити свої домівки, різні угоди про припинення вогню систематично порушувались, а переговори зайшли в глухий кут.
Два раунди переговорів за міжнародного посередництва в Рамбуйє, Франція, у лютому і в Парижі в березні 1999 року не допомогли вийти з глухого кута і вичерпали усі дипломатичні можливості. На той час, за умови присутності сил під проводом НАТО, можна було гарантувати автономію Косова в складі Федеративної Республіки Югославія, з чим албанська делегація погодилась, а Белград ні.
НАТО оголосила про призупинення повітряної кампанії 10 червня, як тільки була укладена Військово-технічна угода з Федеративною Республікою Югославія. Того ж самого дня Рада Безпеки ООН у своїй Резолюції 1244 схвалила прийняття Федеративною Республікою Югославія принципів політичного розв’язання проблеми, які передбачали негайне припинення насильства, прискорене виведення її військових, поліцейських і напіввійськових формувань і розгортання ефективної міжнародної цивільної і військової присутності за значної участі НАТО.
Політичні цілі повітряної кампанії
Вона мала забезпечити:
- надійне припинення усіх військових дій насильства і репресій;
- виведення з Косова військовослужбовців, поліцейських і напіввійськових формувань
- розміщення в Косові міжнародного військового контингенту
- безумовне і безпечне повернення усіх біженців і переміщених осіб та безперешкодний доступ до них гуманітарних організацій
- укладання політичної угоди по Косову відповідно до міжнародного права і Статуту ООН.
Власне повітряна кампанія
Попри напруженість ситуації, члени Альянсу міцно трималися разом протягом 78 днів повітряної кампанії, під час якої було здійснено понад 38 тисяч вильотів, з яких 10 484 були бойовими ударними вильотами, і не було втрачено жодної людини з боку союзників.
Після завдавання удару по системі ППО Федеративної Республіки Югославія НАТО поступово розширювала кампанію із застосуванням найсучасніших високоточних систем, максимально уникаючи жертв серед цивільного населення.
Вибір цілей переглядався на різних рівнях командування з метою уникнення порушень міжнародного права, забезпечення їх відповідності військовим завданням і зведення до мінімуму ризику для життя і власності цивільних мешканців.
Втрутившись в Косові з метою захисту етнічних албанців від етнічних чищень, НАТО взяла на себе таке ж саме зобов’язання захищати етнічних сербів, що мешкають у цій провінції, від такої ж самої долі з моменту введення в провінцію сил КФОР в червні 1999 року.
Підготовка до повітряної кампанії і її безпосередні наслідки
Напруження, що жевріло в Косові внаслідок запровадження в 1989 році Белградом прямого правління цією провінцією, населеною переважно албанцями, вибухнуло насильством між сербськими військовими і поліцією та косовськими албанцями наприкінці лютого 1998 року.
Міжнародне співтовариство втручається
Міжнародне співтовариство дедалі більше непокоїла ескалація конфлікту, його гуманітарні наслідки і небезпека його поширення на інші країни, а також зневага президента Мілошевіча дипломатичними зусиллями з пошуку мирного врегулювання кризи і дестабілізуюча роль бойовиків з числа косовських албанців.
13 жовтня 1998 року Північноатлантична рада віддала накази про завдавання повітряних ударів НАТО на підтримку дипломатичних зусиль, які мали змусити режим Мілошевіча вивести свої збройні сили з Косова, співпрацювати над припиненням насильства і сприяти поверненню біженців до своїх домівок. Після наступних дипломатичних ініціатив президент Мілошевіч погодився з цими вимогами і повітряні удари були припинені.
Місія верифікації в Косові
На підтримку резолюції Ради Безпеки ООН із закликом до припинення конфлікту були здійснені відповідні заходи, в тому числі створення Організацією з безпеки і співробітництва в Європі Місії верифікації в Косові і місії повітряного спостереження НАТО, а також Оперативно-тактичної групи НАТО на допомогу в разі евакуації членів Місії з верифікації внаслідок загострення конфлікту.
Криза посилюється
Ситуація в Косові знову загострилась на початку 1999 року після низки провокацій з обох боків і застосування сербськими військовими і поліцією надмірної сили, що 15 січня призвело до масового убивства 40 неозброєних цивільних в селі Рачак.
Відновлені міжнародні зусилля з метою надати нового поштовху пошуку мирного розв’язання конфлікту привели до початку переговорів між сторонами конфлікту за міжнародного посередництва в Лондоні і Парижі. Але ці переговори провалились і у березні 1999 року сербські військові і поліцейські сили посилили інтенсивність своїх операцій, перекинувши до регіону додаткові війська і бронетехніку, відверто порушивши вже досягнуті угоди.
Десятки тисяч людей залишили свої домівки під загрозою систематичних нападів. Остання безуспішна спроба переконати президента Мілошевіча відмовитись від такої політики була зроблена американським послом Річардом Голбруком. Після того як усі дипломатичні засоби були вичерпані, НАТО 24 березня 1999 року розпочала повітряну кампанію проти режиму Мілошевіча.
Наслідки повітряної кампанії
Внаслідок дипломатичних зусиль Росії і Європейського Союзу 3 червня, НАТО і Федеративна Республіка Югославія уклали 9 червня Військово-технічну угоду. Наступного дня, після отримання підтвердження про початок виведення Югославських збройних сил з Косова, НАТО оголосила про призупинення повітряної кампанії.
10 червня Рада Безпеки ООН в своїй Резолюції 1244 вітала Федеративну Республіку Югославія з прийняттям принципів політичного врегулювання, зокрема негайного припинення насильства і швидкого виведення її військових, поліцейських і напіввійськових формувань, а також ефективної цивільної і військової присутності за суттєвої участі НАТО.